В умовах війни діти часто опиняються у ситуаціях, де кожен день може бути небезпечним. Благодійна організація ADRA Україна підтримує таких дітей і їхні родини, створюючи безпечне середовище та допомагаючи пережити травму, повернути відчуття дому і навіть маленькі радощі дитинства.
48 діб у підваліКолись ранок Наталії починався з кави, запаху свіжого хліба й планів на день. Вона мала власний бізнес, допомагала людям, любила життя. Жінка часто повторювала: «Щастя — це коли можеш робити добро й бачити, як поруч світлішають очі».Та одного дня все змінилося: шум міста заглушили вибухи, і підвал став їхнім домом на 48 діб. Наймолодша донечка досі прокидається від страху, пам’ятаючи кожен снаряд. Війна залишила свій слід у її дитячих снах.Коли вони нарешті вибралися з підвалу, їм довелося починати життя з нуля — тепер уже в Києві.Поруч — дві донечки і мама, яка щодня намагалася зробити їхнє дитинство хоч трохи схожим на мирне.Чоловік Наталії був на фронті, поки одного дня важке поранення не змінило їхнє життя. Він отримав інвалідність, але залишився героєм — бо найголовніше, що він живий.Доньки завжди дуже сумували за татом. Вони памʼятають, як довго чекали його вдома: рахували дні, питали в мами, коли він повернеться. І кожна зустріч із ним ставала для них святом.Наталія ніколи не просила для себе. Раніше вони з чоловіком самі допомагали іншим, та коли родина отримала подарунки від ADRA Україна, вона не стримала сліз: «Про нас усі забули, нас просто не існує. Але ви подарували нам свято», — сказала вона.Я хочу бути тут. Я хочу бути в Україні. У миріДо повномасштабного вторгнення родина Марини жила звичайним, стабільним життям в Ірпені: дім, робота, плани на майбутнє. «Був свій бізнес. Я ходила на роботу, чоловік також. Діти навчалися», — згадує Марина.З початком повномасштабної війни Ірпінь опинився під обстрілами. Постійний страх, вибухи, підвал замість дому — ніхто не міг розслабитися. Родина була змушена терміново виїжджати, рятуючи життя. Діти перехвилювалися настільки, що перестали їсти. Після виїзду вони дізналися, що дім згорів, разом із ним зникло відчуття безпеки.Сьогодні сім’я мешкає в модульному будинку — це дах над головою й шанс жити далі, але це не той дім, який вони будували роками й наповнювали своїми спогадами.Попри втрату житла, вимушене переміщення й постійні труднощі, Марина говорить про свій вибір без вагань: «Я хочу бути тут. Я хочу бути в Україні. У мирі».Діти в цій родині, як і тисячі інших українських дітей, мріють лише про одне: щоб нарешті стало спокійно та безпечно. Один із синів мріє стати футболістом. Він дуже любить грати, рухатися, бути на полі з м’ячем. Ця мрія не просто про спорт, вона про дитинство без сирен і страху.У найважчі періоди родину підтримували благодійні організації. Вони привозили їжу, засоби гігієни, речі першої потреби. Зараз допомоги стало менше, але вона все ще є, і з базовими потребами родина не залишається наодинці.У грудні 2025 року підтримку надала благодійна організація ADRA Україна у межах проєкту ADRA Kids. Діти родини отримали коробки, наповнені канцелярією, корисними й розвивальними матеріалами, а також речами для дозвілля.Це не просто набори — це підтримка, яка допомагає дітям знову вчитися, гратися, розвиватися і хоча б частково повертати відчуття нормального дитинства.Джерело: ADRA Kids
