Адвентист із Києва, Олександр Магаліс, захистив кандидатську дисертацію на тему «Творча діяльність Станіслава Павлюченка в українському хоровому виконавстві останньої третини XX − початку XXI століть». Захист відбувся у Київському національному університеті культури і мистецтв 5 червня.
Дослідник присвятив роботу творчості видатного українського хормейстера Станіслава Павлюченка, розкриваючи його внесок у розвиток народно-пісенного хорового виконавства, педагогічну діяльність та новаторські підходи до аранжування й виконання хорових творів, які продовжують надихати музикантів і слухачів.Творчий шлях Станіслава Павлюченка тісно переплетений з українським народно-пісенним хоровим виконавством, де він проявив себе не лише як диригент у провідних мистецьких колективах країни, зокрема Державному українському народному хорі імені Григорія Верьовки, Ансамблі пісні і танцю Червонопрапорного Західного прикордонного округу (Ансамбль ЧЗПО) (з 1991 року – Ансамбль пісні і танцю прикордонних військ України, з 2007 – Академічний ансамбль пісні і танцю державної прикордонної служби України).А також митець реалізував себе як педагог. З 1974-го по 2010-ий роки маестро викладав у Київському національному університеті культури і мистецтв, де створив школу народного пісенного виконавства на базі студентського народного хору навчального закладу. Його багатогранний талант сприяв збереженню й оновленню традицій народно-пісенного хорового мистецтва, інтеграції українського фольклору в академічну виконавську практику, підготовці кількох поколінь фахівців у сфері народного співу, вихованню естетичних смаків української інтелігенції, сприяючи розвитку їхньої національної свідомості.Обробки та аранжування, здійснені Станіславом Павлюченком, засвідчують високий рівень відчуття митцем форми твору. Кульмінаційні епізоди проаналізованих у дисертації аранжувань маестро співпадають з точкою золотого перетину та зумовлені смисловим навантаженням текстів й моментом найбільшої емоційної напруги музичних композицій.Творча спадщина Станіслава Павлюченка є показовим прикладом практичного застосування ускладнення фактури, імітації, підголоскової поліфонії, підсилення вокальних партій тембрами оркестрових інструментів, поєднання тембрів хору та оркестрових інструментів, а також засобів підсилення емоційної складової пісні за рахунок додавання до партитури музичного матеріалу, який має відмінну від пісні природу музикування.Незаперечною є обдарованість Станіслава Павлюченка за допомогою варіювання темпу, метроритмічної основи, фактури, динаміки, ладу, музичної форми, оркестрових тембрів та їх поєднання з тембрами народного хору підсилювати художній зміст на перший погляд, здавалося б, простих пісень. Йому були близькими по духу твори, що відображали в собі історичні події українського народу з закодованою в народних піснях душею української нації. Митця надихала особлива емоційність, притаманна українським народним пісням. Своїм винятковим музичним баченням та професійною інтуїцією маестро давав нове життя здавалося б не зовсім вдало написаним творам. Його новаторські погляди стали закономірним результатом поєднання вроджених здібностей та жаги до пізнання нового з безперечно винятковим творчим шляхом як учня, педагога, керівника мистецьких колективів.Текст дисертації тут