У конкурсі грантів, який проводило Адвентистське агентство допомоги та розвитку в Україні (ADRA Україна) серед бізнесменів, що займаються благодійністю, переможцем став Володимир Зелінський з міста Шумськ Тернопільської області. Він отримав грант на запропонований ним благодійний проєкт ательє «Тавіта». На цей момент проєкт вже реалізовується. Ми попросили Володимира розповісти про його професійний і благодійницький шлях.
— Володимире, розкажіть, будь ласка, про себе. Чим Ви займаєтесь і як це пов’язано з благодійністю?— Ми з дружиною започаткували швейний бізнес. Шиємо вишиванки, одяг з натуральних тканин. Як це почалося? Моя дружина — професійна швачка. У 2013 році, коли були події на Майдані, пов’язані із національним відродженням, люди стали більше носити вишиванки… Вони і раніше були в моді, але тоді почався особливий підйом, і ми вирішили купити обладнання для шиття вишиванок. З тих пір і займаємося цим. Крім того, займаємося ремонтом і пошиттям одягу, шиємо постільну білизну. Ця діяльність приносить нам певні прибутки, завдяки яким ми можемо допомагати людям в біді. Наприклад, бачимо людей, які потребують допомоги, мають певні проблеми в житті чи здоров’ї, і розуміємо, що для того, щоб допомогти, має бути якась матеріальна складова. І виходить, що ми почали поєднувати нашу творчу діяльність разом із благодійними проєктами.— Як Ви прийшли до того, щоб допомагати людям? Що послужило поштовхом, мотивом?— Благодійністю наша сім’я почала займатися ще до війни, в часи пандемії COVID-19. Ми з дружиною активно включилися. Знаєте, наша медицина не була готова до пандемії. У Шумській лікарні я підійшов до головного лікаря і кажу: «Андрій Євгенович, які є потреби? Ми можемо допомогти?». Він каже: «Можна шити одноразові маски і медичний одяг». І ми стали шити халати із ламінового спанбонду. Тоді всі намагалися включитися в допомогу. Паралельно я працював у газовому господарстві контролером. Це було головне джерело мого доходу. Частка заробітку йшла на утримання сім’ї, а щось йшло на те, щоб забезпечити нашу справу з пошивом вишиванок і різного одягу, щоб її підняти, розвинути. Розумієте, це досить витратна справа, треба постійно вкладати: тканини треба, нитки треба. Коли почалося повномасштабне вторгнення, в нашому місті з’явилися переселенці. І ми їх намагалися підтримувати, проводили різні акції. З війною прийшла нестабільність у всьому. Не чекаючи, поки прийде гуманітарна допомога, наша сім’я, наші друзі старались скинутися грошима, придбати якісь продукти і занести людям. Нещодавно у нас була акція для переселенців: роздавали від ADRA Україна продуктові набори. Крім того, у відділенні реабілітації дітей з інвалідністю, хворих на ДЦП, що при дитячому відділенні Шумської лікарні, ми проводили програми, співали з дружиною, і роздавали подарунки цим дітям.— Який проєкт ви подали на конкурс, оголошений ADRA Україна? На що Ваш проєкт спрямований?— Ми подали проєкт розвитку нашої діяльності — шиття і вишивки, плюс ремонт одягу. Також цей проєкт містить допомогу малозабезпеченим людям, які живуть зараз на Тернопільщині: переселенці, люди з інвалідністю. Яка суть цього проєкту? Ми працюємо, бо мусимо заробляти якісь кошти. Так, ми контактуємо з заступником директора управління соцзахисту м. Шумська. Якщо є якісь потреби, то він каже мені, кому потрібно допомогти. Чи продуктовий набір, чи щось пошити. І, скажімо, від вартості шиття ми цим людям робимо знижку — 20%. Іноді ми взагалі на 50% скидаємо, можемо безкоштовно щось підремонтувати, підшити. В основному наша допомога зараз — те, що стосується нашого заняття, зокрема ремонту одягу. Ще наприклад, потребує допомоги багатодітна малозабезпечена сім’я — ми з ними знайомимося, дізнаємося, в чому вони мають потребу. Якщо бачимо, що є потреба у комплектах постільної білизни — ми шиємо. За свої кошти, а також шукаємо спонсорів, щоб зробити безкоштовно. Інша ситуація: в місті Кременці, що поряд з нашим містом, функціонує ГО «Зоря надії», засновником якої є Алла Андрощук. Ця ГО працює із дітьми з інвалідністю, що мають ДЦП. Алла Миколаївна нас покликала допомогти в пошитті потрібних речей для фонду. Хочеться не просто принести потрібне і все… А в процесі допомоги навчити дітей працювати. Знаєте, як кажуть: «Дай людині рибу, вона не буде голодна. Навчи її ловити рибу, то вона буде забезпечена». Ось в такому плані ми почали працювати із цими дітьми. Був період, що ми з дружиною їздили в Кременець і там допомагали шити екологічні торби, навчали ремеслу шиття. У заявці на конкурс ми описали наші досягнення, описали наші потреби і наші можливості. Ми бажали ширше розгорнути благодійну діяльність.— Як зараз втілюється цей проєкт?— До червня ми ще облаштовували приміщення, скуповували обладнання. Для нашого бізнесу потрібні були кошти на тканини, нитки, обладнання, оренду приміщення. У нас вже багато чого було, але потрібні були ще машинки: для обробки й шиття трикотажу, наприклад, п’ятиниточна машинка, яка може шити трикотаж, стрейч-тканину, що потрібна для пошиття білизни, зокрема, чоловічої, на яку є постійний попит. Завдяки цьому гранту ми придбали потрібне обладнання і тепер вийшли на новий рівень. З червня ми вже відкрилися офіційно, зареєструвалися як ФОП. Своє ательє ми назвали жіночим ім’ям «Тавіта». Це біблійний персонаж, жінка, яка згадується в Новому Завіті як та, що шила одяг і допомагала нужденним. Зараз в ательє два працівника — я і моя дружина. Можна сказати, що це наш сімейний проєкт. Але в планах залучати ще й інших працівників. Тому що іноді навантаження зростає. У нас був період перед випускними, коли багатьом клієнтам треба були вишиванки терміново. У той час кількість замовлень стрімко зросла, так що рук не вистачало на всіх. Але тим не менше, працюємо, шиємо одяг з натуральної тканини, вишиванки, еко-сумки (шопери, яких ще зараз називають) з вишивкою або елементами вишивки, здійснюємо ремонт одягу (установку фурнітури, заміну замочків, блискавок тощо). Деяких людей до нас направляє соцзабез Шумська. І ми дивимося, кому зробити знижку 50%, кому безкоштовний ремонт. Особливо якщо внутрішньо переміщені особи або люди з інвалідністю.— Скільки людей відвідує Ваше ательє?— В середньому до нас щодня приходять троє-четверо людей. Іноді буває п’ятеро. Є реклама в соцмережах, але в основному поки інформація про нас поширюється через «сарафанне радіо». Також у нас вигідне розташування на території ринку. Люди приходять щось купити, і до нас також звертаються. Крім того, ми співпрацюємо з масажним салоном «Довіра» в Кременці. Шиємо для них комплекти на масажні столи з їхнім логотипом. А взагалі ми лише розпочали свою діяльність, вона поки що входить у свою колію, але я сподіваюся, що у нашого благодійного проєкту є перспектива подальшого розвитку.— Чи не бувало у Вас, що опускалися руки, і що в такій ситуації допомагало Вам боротися за результат?— Ситуацій таких, щоби опускалися руки і сказав: «Все, більше не буду цим займатись, набридло», — фактично не було. У мене є знайомі вишивальники та вишивальниці, з якими я спілкуюся, що розпродали своє обладнання, і переключилися на інші види діяльності. Були моменти, що не було часу займатися улюбленою справою, бо більше працював на роботі, в газовому господарстві. У дитинстві я любив ловити рибу. І бувало таке, що жилка заплутувалася, а жилку взагалі важко розплутати. Десь не туди потягнув, і знову вузлик… Якийсь такий час був, що економили, і мені так ту жилку було шкода викинути. Можливо, це було пов’язано з тим, що тоді жилка була дефіцитною річчю, не так, як зараз, що пішов в будь-який магазин і купив. Я сидів до тих пір, поки її не розплутаю, жодного разу її не різав. Знаєте, машинна вишивка дуже специфічна — п’яльця бігають, голка шиє. За процесом треба дивитися, бо десь щось може попасти під п’яльця. На нитці чи на тканині може бути дефект, нитка не так пішла або може обірвати нитку вишивки. І воно може почати шити не так, як треба. Розумієте? І потім береш ті п’яльця і сидиш, вичищаєш. Був такий момент, що хотів кинути їх об стіну. Але потім заспокоївся і знайшов вихід. Спокійний, холоднокровний розум завжди знаходить вихід із ситуації. Це щодо того, щоб закинути все — навпаки, я стараюся знайти вихід, довести справу до кінця.adra.ua
