«Люби жінку як душу, а тряси як грушу», «Жінка не бита як миска не мита», «Б’є — значить любить». Ще з давніх часів в українському фольклорі поширювалися подібні прислів’я. На жаль, і зараз, у 21 столітті, має місце уявлення, що бити свою другу половину — це нібито норма. Серед інших типів домашнього насильства фізичне за поширеністю посідає третє місце. Часто є останньою краплею терпіння. Ті, хто зіткнувся з фізичним насильством у своєму житті, розуміють: побиття, ляпаси, штовхання, стусани, кусання та інші дії, які завдають болю, далекі від справжньої любові. Більше того — такі знущання можуть призвести до каліцтва чи навіть смерті.
Ольга — постраждала від домашнього насильства: «Агресія давно була. Не так часто, як це… Щось не так сказала, щось не сподобалося йому, щось не зробила, як він прийшов з роботи. Слово за слово. Інколи це можна було промовчати. А інколи щось у свою защиту потрібно було сказати, за що і получала». «Була жертва я. Але потім якось, щоб не розпилювати накал. Але потім, як вже торкнулося доньки, тоді вже все…». Ольга родом із Полтавщини. Вийшла заміж за харків’янина, набагато старшого від неї, і переїхала до Харкова. Розповідає, що спочатку в сім’ї, здавалося б, усе було гаразд. Але потім чоловік став проявляти жорстокість до неї. Жінка терпіла. Стримувало житлове питання — їй не було куди йти із дочкою. Але коли агресор почав бити свою рідну дитину, терпець у жінки урвався. Одного разу батько так побив дочку, що дівчинка навіть потрапила до лікарні. Ольга — постраждала від домашнього насильства: «Складно стало жити із чоловіком. Я рішилася на цей крок тільки через доньку. В доньки перехідний період. Дитячий чи, може, вже не дитячий максималізм проявляється. В нас папа доволі складна людина. Щоб у нас все було так, як він сказав. Почалося відбуватися насилля над донькою. Він почав дуже… Вони перестали зовсім ладити між собою. І він почав її дуже бити. Якщо я заступалася, попадало і мені. Я бачила, що донька віддаляється, що в неї голова забита іншим. Що вона просить: «Мама давай, я вже не видержую. Давай кудись поїдемо, давай щось будемо вирішувати…». Тимчасовий безплатний притулок, підтримку і натхнення жити далі Ольга отримала в Харківському центрі надання допомоги постраждалим від насильства. Її подруга знайшла координати мобільної бригади соціально-психологічної допомоги у Харкові. А вже працівники бригади скерували Ольгу до центру. Ірина Краснолобова — директорка Харківського центру надання допомоги постраждалим від насильства: «За последние несколько лет, и в Харьковской области, и в городе Харькове, существенно изменилась и инфраструктура, и увеличилось количество субъектов, реагирующих на случаи насилия. Например, с ноября 2015 года в Харькове и Харьковской области, двух регионах Харьковской области, работают четыре бригады фонда ООН в отрасли народонаселения». За словами Ірини, мобільні бригади соціально-психологічної допомоги спрямовані на вияв постраждалих від насильства, надання первинної психологічної допомоги, інформування цих осіб про те, куди вони можуть далі звернутися про допомогу на більш тривалий термін. Крім того, у Харкові та області працюють притулки для жертв насильства. Запрацювали мобільні бригади реагування від правоохоронних органів із проектною назвою «Поліна». Ірина Краснолобова — директорка Харківського центру надання допомоги постраждалим від насильства: «Приют рассчитан на десять мест для одновременного пребывания женщин. Если мы будем говорить о европейских стандартах предоставления услуг, то следует обратить внимание, что формула и количество мест в подобных приютах рассчитывается по формуле одно место на десять тысяч населения. Понятно, что мы немного не дотягиваем до этого европейского стандарта. Но тем не менее появление приюта стало первым осознанным хорошим шагом для того, чтобы было понимание, что такая услуга нужна». У середньому через притулок проходять близько 50 жертв насильства. Там вони можуть перебувати до трьох місяців. Проте кожну ситуацію розглядають окремо. З постраждалими працюють соціальні працівники, психологи, юристи, які допомагають визначити для клієнтки індивідуальний план роботи. Адреса притулку є засекреченою задля безпеки клієнтів і працюючого персоналу. В березні 2019 року було відкрито денне відділення харківського центру надання допомоги постраждалим від насильства. Всього за півроку роботи до центру звернулися понад півтисячі людей. Олена Гладких — соціальна працівниця Харківського центру надання допомоги постраждалим від насильства: «С пострадавшими личностями у нас в центре также работает социальный работник, который помогает восстановить отношения с родственниками, с близким окружением, помогает социализироваться в поисках работы, также в поисках жилья, может быть. Помощь в трудоустройстве детей при необходимости в садики, школы. Также с ними работает юрист при необходимости, если это алименты, развод, какие-то моменты опеки над ребенком. То есть, консультацию проводят все специалисты, которые могут понадобиться клиентам». Крім цього, в центрі проходять групи взаємодопомоги, де клієнтки спілкуються між собою. Коли жінка, яка тільки потрапила в таку ситуацію, бачить, що є людина, в якої вийшло розірвати коло насильства, це надихає рухатися далі. Ще працює соціальна майстерня. Це своєрідна арт-терапія. Жінки виготовляють різноманітний хенд-мейд — натуральне мило, ляльок, вироби у техніці декупаж. Як каже Олена, яка проводить такі заняття, дрібна моторика допомагає відновити психоемоційний стан, зосередитися на чомусь одному, заспокоїтися. А також зрозуміти, що немає нічого неможливого, якщо докласти зусиль. Деякі клієнтки використовують отримані навички для заробітку в домашніх умовах, як-от мами в декреті. Олена Демянник — заступниця директора Харківського міського центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді «Довіра»: «За останні роки проблема насильства, тому що вона актуальна, вона вже в усіх на слуху, більше громадян відповідальних у місті Харкові стало, які повідомляють про те, що десь відбуваються у сім’ях, у сусідів, у родичів якісь конфлікти. І, можливо, потрібно звернути якусь особливу увагу на ці сім’ї. І звертаються до нас з проханням відвідати та перевірити, чи дійсно потрібна цій сім’ї або якійсь окремій людині допомога». Як розповідає заступник директора центру «Довіра», у випадках таких звернень, терміново складається команда із психологів та соціальних працівників. Фахівці відвідують родину, де відбуваються такі негаразди, і з’ясовують, чи дійсно має місце насильство. Запрошують сім’ї на консультації. Проте без згоди останніх соціальні служби вплинути на ситуацію не можуть. Тому краще, щоб за допомогою зверталися не співчутливі свідки сімейних сцен, а жертви насильства чи агресор, який прагне змінитися. У наступному сюжеті ми розповімо, про сексуальне домашнє насильство і про те, чи варто жертві продовжувати жити із кривдником.Галина Кушнір, Олександр Федоров, Харків, “Вісті надії”