У 1922 році до жительки с. Шилівці Лікерії Одовичен приїхали родичі з Молдавії, які розповіли про свою віру. Про їхні переконання Лікерія повідомила Феодосію і Михайлу Яковцям і принесла їм Біблію та Новий Заповіт. Ці рідні брати читали Святе Письмо, і їх зацікавило вчення Церкви адвентистів сьомого дня. До них приєдналися друзі: Антон Паращук, Киріка Одовичен, Роман Антонюк, Захарій Пилипець та Нестор Осадчук. Вони збиралися вечорами для дослідження Слова Божого і почали святкувати суботу. Хоч біблійне вчення для них було цікавим, однак багато чого залишалося незрозумілим, і вони хотіли глибшого пояснення. Для цього до вірян приїздив Василь Якубович з Чернівців. Вони ще не були членами церкви, та їх жорстоко переслідували жандарми, яких вороже налаштовував православний священник, щоб не було поширення нової віри.
Одного суботнього дня, коли ця група зібралася у Феодосія Яковця, прийшов начальник жандармського відділку й розігнав усіх, а Феодосія взяв у відділок, бив і наказав, щоб більше разом не збиралися. Та шилівських шукачів віри це не злякало. Вони раділи, що знайшли біблійну істину. І коли наступної суботи віруючі зібралися знов, прийшли жандарми й забрали у Хотин шістьох чоловік: Романа Антонюка, Нестора Осадчука, Захарія Пилипця, Гору Тодорчука, Михайла Яковця та його брата Феодосія. Їх довго мучили, били, знущалися, змушували зректися віри, але вони були незламні. Пов’язали їхні руки і пішки вели з села в село, передаючи іншому жандарму на посту, який також бив і примушував зректися Христа. І так із села в село, аж до Чернівців, пішки. Їх посадили до в'язниці на три тижні. Прийшов їх провідати Василь Якубович, але його не пустили. Зустрілися вони уже у Шилівцях. На той час збиралося більше 15-ти чоловік. І коли Якубович поїхав, то жандарм знову їх забрав на пост і безжалісно бив, начебто то були не люди, а худоба.Шукачі правди ще не були хрещеними, але вогонь істини палав у їхніх серцях, і вони все робили з молитвою. Бог давав їм сили долати труднощі. Одного разу померла жінка із цієї групи віруючих, і, незважаючи на заборону, вони самотужки звершили похоронне служіння, за що в черговий раз забрали Феодосія Яковця на пост і били. З Божою допомогою вони рухалися у своєму прозрінні вперед і готувалися до хрещення.У 1923 році перша група віруючих заявила про готовність до хрещення. Незважаючи на державну заборону, служитель Ілієску з Бухареста звершив обряд хрещення у 1924 році, вночі. Уклали завіт з Богом 18 осіб: Лікерія Одовичен, Феодосій Яковець з дружиною, Михайло Яковець з дружиною, Роман Антонюк з дружиною, Кирило Кушнір, Іван Антонюк з дружиною, Нестор Осадчук, Антон Паращук, Парасковія Одовичен, Захарій Пилипець, Єфросинія Антонюк. Опівночі, після хрещення, Ілієску організував громаду з 18 осіб і призначив пресвітером Феодосія Яковця. Служителі приходили з Чернівців пішки вночі, тоді ж проводили богослужіння і так само потай поверталися у Чернівці. Іноді доводилося їм доночовувати та переховуватися до наступного вечора в кукурудзяних полях. Окрім служителів Якубовича, Ілієску та Дарія, новоутворену громаду приходив провідати також проповідник Орещук, якого пізніше забили насмерть люди, яких священник вороже налаштував проти нього. У небіжчика залишилися маленькі діти, яких проповідник Мустафа забрав на виховання. У 1925 році охрестилося чимало чоловіків і жінок, у тому числі й Семен Мельничук, який зазнав від жандармів знущань і побиття. У цьому ж році організували хор. Його керівником був Феодосій Яковець, а пізніше Кирило Кушнір. Пресвітером громади знову обрали Феодосія Яковця. Акт рукопокладання в сан пресвітера звершував служитель Станеску. Протягом 26 років Феодосій Мойсейович виконував служіння пресвітера.Молитовного будинку громада не мала. Збиралися по хатах, у Феодосія та Михайла Яковців, а також орендували приміщення у неадвентистів, зокрема, у Софронія Шевця. На початку 1927 року, коли проходило богослужіння в домі Шевця, жандарми увірвалися в будинок, забрали всіх присутніх, пов'язали руки мотузкою один до одного і повели на пост у Грозинці через село Бочківці. Після цієї події у Бочківцях з'явилися прихильники адвентистів. Один із них – Григорій Бадалій. Нова віра спонукала членів церкви йти від хати до хати і проповідувати вістку Христа. У 1927 році побудували перший будинок молитви на подвір'ї Михайла Яковця на фундаменті для будівництва хати. Розпочали будівництво: Єфрем Руснак, Феодосій Яковець, Михайло Яковець, Андрій Житарюк, Яків Житарюк, Роман Антонюк, Іван Антонюк, Кирило Кушнір, Захарій Пилипець, Киріка Одовичен, Онуфрій Кушнір, Пантелей Кривий, Дмитро Житарюк, Микола Яковець. Не було відповідної техніки, будівельний матеріал заготовляли самотужки, продавали особисті речі, щоб виручити кошти. Громада росла, збільшувалося число її членів, хоча спротив не меншав. Антон Паращук був молодою людиною, але мав хвору ногу і тому кульгав. Коли брали на пост з іншими братами, то його відпускали, мабуть, жаліли, але одного разу шеф і його сильно бив, примушував зректися своєї віри і все старався влучити у хвору ногу.А ось ще один випадок. Після похоронного богослужіння шеф забрав Кирила Кушніра та Феодосія Яковця на пост і жорстоко знущався, бив, скільки хотів, а вкінці наказав іншим жандармам дати палицями ще по 25 ударів по підошвах ніг. Вони тоді не ходили, просто повзали, бо від болю неможливо було стати на ноги. Ось замітки зі слів та рукопису Феодосія Яковця: «З поста ми не йшли, а повзли, та були впевнені, що Бог з нами і нас не залишить. Члени церкви також дуже сильно підтримували нас своїми гарячими молитвами. Молилися за всіх, хто страждав, переносячи випробування віри. Церква тоді була дуже дружною, любов була гарячою, так що не відчувалося болю від ударів палицями. Віра наша була міцною і тому сатана не міг нічого нам зробити, бо ми попереду себе пропускали Ісуса Христа. Церква росла. По два рази в рік звершувалося хрещення. Було навіть так, що ще маленький лід на ставку, а брати і сестри хрестилися в крижаній воді, не відчуваючи холоду. А після цього в мокрому одязі йшли переодягатися за 200 метрів. Ось такою була любов гарячою, а віра твердою.А ось ще одна історія, яка трапилася зі мною. Після чергового ув'язнення шеф намертво заборонив мені збирати громаду в домі молитви і проводити богослужіння. Він кожної суботи приходив і ретельно перевіряв, чи ми цього дотримуємося. Та ми таки призначали богослужіння і збиралися в суботу. Через це він мене кожної суботи арештовував, брав на пост і бив. Члени церкви одного разу сказали: «І ми йдемо разом з Яковцем, бо ми не можемо бути спокійними, коли наш брат так страждає за Христову віру. «Ми йшли дорогою і співали. Звичайно, шеф наказав нам замовчати, та ми його не слухалися. Коли всі прийшли на пост, він мене взяв у свій кабінет, а всіх інших прогнав додому, промовляючи: «Це ти їх підговорив, щоб вони йшли з тобою? Ось зараз побачимо, як вони тобі допоможуть!» У своєму гніві він дав жандармові наказ, щоби той бив мене по підошвах ніг по 25 ударів. Один жандарм стягнув з мене чоботи, пов'язав ноги паском, підняв їх догори, а інший бив палицями по підошвах. Потім налили в миску води, всипали солі і в цю ропу мочили мої ноги. Потім знову били, і знову в ропу. І так 25 разів. Після цього побою я не міг стати на ноги, а ходив на колінах. Все це Бог допоміг перенести. Він давав сили. Ворог не міг здолати нас. Ми стояли твердо. І тому на деякий час вони залишили нас.У село приїжджали молдавські місіонери інших віросповідань, зокрема, адвентисти реформаційного руху. Вони переконували наших односельчан, запевняли наших членів церкви, що ті прийняли неправильну віру, але даремно.Також у село приїжджав місіонер з Кишинева. Староста села зібрав усіх адвентистів і православних, і вони проводили дискусію. Першими виступили адвентисти з Біблією в руках. Згідно зі Словом Божим та заповідями Божими, Олександр Попов, Фока Халамендик та Феодосій Яковець довели справедливість свого віровчення. Місіонер розгубився. Він звернувся до православних за допомогою. Члени церкви бачили Боже провидіння. Місіонер обіцяв продовжити дискусію, але, поїхавши в Кишинів, не повернувся. Завдяки цьому випадку багато православних прийняли водне хрещення і стали членами Адвентистської церкви.Нова віра, яка з’явилася в Шилівцях, викликала інтерес і в жителів навколишніх сіл: у Клішківцях зацікавилися істиною Ілля Костомський, Парфеній Костомський, Степан Непийвода, та в інших селах – Малинцях, Грозинцях, Шишківцях, Рингачі, Ржавинцях, Санківцях, Недобоївцях. Громада села Шилівці стала матір’ю всіх адвентистських громад у Хотинському та Новоселицькому районах.Шилівська громада входила до складу Північно-Молдавської конференції, центр якої знаходився в місті Ясси, у Румунії. У 1928 році на з’їзді делегатів Північно-Молдавської конференції були присутні делегати від громади Шилівці: Феодосій Яковець, Кирило Кушнір та Нестор Осадчук.У 1933 році канцелярію конференції перевели в м. Чернівці. У цьому ж році відбувся з’їзд делегатів у м. Чернівці, де також були присутні делегати із громади с. Шилівці: Єфросинія Антонюк, Ганна Яковець, Параска Осадчук, Феодосій Яковець та інші.1934 рік був роком духовного урожаю. Група жителів с. Шилівці уклала завіт з Богом, в цьому числі було багато колишніх учасників місцевого православного хору.У центрі села, на земельній ділянці Андріуци Мельничука в 1935 році був збудований ще один молитовний будинок. Члени церкви збиралися в двох приміщеннях. У новому будинку молитви першим пресвітером був Олександр Попов, другим – Яків Волошин, диригенти хору – Тимофій Стрілець і Петро Банар.У новому будинку збиралися тільки п’ять років: із 1940 року новий Будинок молитви став Будинком культури в селі, а у 1980 був зруйнований.У 1935 році настали нові переслідування. Влада тимчасово закрила молитовний будинок. У цей час служитель Попов передав записку з Чернівців через Феодосія Яковця до шефа про те, що є закон, що дозволяє відкрити дім молитви. З посланням пішли Феодосій Яковець, Іван Кривий, Іван Попов і Кирило Кушнір. Коли шефу сказали, що прийшли віруючі, то він аж у долоні сплеснув: “Давайте їх сюди!” Коли йому подали записку, він, почервонівши від люті, вигукнув: «Ваші брати мають вчити мене, що робити? То хто ви такі? Давай палицю!” – крикнув до жандарма. Двом вірянам удалося втекти, а попало знову Феодосію Яковцю та Кирилу Кушніру. Румунські жандарми судили членів церкви, примушували працювати в суботу, знущалися, били, засуджували до в’язниці. Неодноразово Андрій Кушнір, Нестор Осадчук, Іван Кривий, Феодосій Яковець, Андрій Коржос були ув'язнені в Сучаві та Чернівцях до в'язниці. Микиту Бурковського, Івана Кривого, Павла Осадчука, Тодора Кушніра, Нестора Осадчука та Феодосія Яковця судив військовий трибунал у Чернівцях, їх на три місяці позбавили волі й відправили в Сучаву. А коли хоронили дочку Петра Банаря, то шеф опісля так побив Дорофея Антонюка та Феодосія Яковця, що коли вони прийшли додому, то неможливо було їх впізнати. Чорні були від синців, наче земля. На колінах повзли додому. Та Бог дарував життя й здоров’я, зрощував віру. Гоніння зміцнювали віру адвентистів.Незважаючи на переслідування, люди приходили до Бога. Після історії із запискою Попова, десь у 1936 році, коли Дім молитви був опечатаний, прийшов служитель Манхен з Німеччини і сказав, що буде проводити хрещення. Члени церкви говорять: «Це заборонено й небезпечно. Та ще й вдень». Але Манхен сказав: "Це воля Господня і справа не наша. Ми тільки інструмент Його, а Він передбачить". Зібралися в суботу в Калатурі біля ставка. Було багато кандидатів до хрещення й з сусідніх громад, присутні служителі Бадеску, Станеску, Паунеску, Флорія Єремія з Румунії, Попов, представник з Америки – Браунд. Багато людей зі світу також хотіли побачити, як це все буде проходити, і дали знати шефу. А той бере з собою жандармів і багатьох світських людей і каже: «Я їх зараз охрещу». Підходить ближче, а саме в цей час Манхен звершував молитву. Люди побачили шефа з жандармами й загули: «Шиф іде! Шиф іде!» Однак той підійшов, став на горбку, зробив знак уваги і сказав: “Тихіше! Ці люди мають повне право звершувати обряд хрещення, а коли хто буде заважати – я візьму на пост і покараю”. У 1937 році відбулося хрещення на ставку Іллі Костомського в с. Клішківці, де хрестилися Федір Паращук з дружиною, Пантелей Кривий, Параска Осадчук, Василь Осадчук та інші. Чисельно громада швидко зростала.У 1940 році уже у двох громадах налічувалося близько 400 членів церкви. І в цей час представники румунської влади закрили обидва молитовні будинки. Члени церкви знову збиралися по хатах – в основному у Феодосія Яковця. Радянська влада принесла нову хвилю гонінь. Після Другої світової війни у в'язниці померли Ірина Банар, Оксана Горбатюк та Паладія Якимик. Василь Осадчук, Фока Маляр – ці двоє не повернулися із Сибіру. Василя та Андрія Мельничуків у Хотині розстріляли за релігійні переконання. Іван Мельничук, знаходячись у в'язниці в Іркутську, помер.У 1941 році були забрані з села на роботу для фронту Василь Осадчук, Тимофій Стрілець, Іван Гнатюк, Тимофій Горбатюк, Афанасій Гнідко, забрали також і Афанасія Андрійчука, який не повернувся додому. За відмову йти на фронт був ув’язнений на 10 років Костянтин Коржос. А деяких вірян забрали на роботу в Сибір у м. Магнітогорськ. Серед них Олександр Попов, Феодосій Яковець, Тимофій Стрілець. Унаслідок гонінь деякі відійшли від церкви. А війна пішла на захід.Із 1945 року дозволили реєструвати громади, відкривати молитовні будинки. Але Феодосій Яковець з 400 членів церкви не зміг знайти потрібних 20, щоби зареєструвати громаду. Підписали документ про реєстрацію п'ятнадцяти членів, також підписи дали п'ять неадвентистів. Багато віруючих відпало, багато померло, а деякі через страх не хотіли заявляти про свою віру.У 1945 році відкрили будинок молитви. Служитель Костомський організував громаду. З цього року пресвітерами були Кирило Кушнір, Феодосій Яковець. У 1960-х роках пішки приходив з Новоселиці кожної суботи служитель Спатар. Він зробив вагомий внесок у становлення громади. Пізніше служіння пресвітера виконував Пилип Ковтюк. Його дружина Ганна та її сестри Марія Осадчук і Оксана Кривой підпільно друкували лекції з суботньої школи та іншу духовну літературу, збірники «Псалми Сіону». Представники тодішньої влади влаштували спостереження, влаштували обшук у його хаті та вилучили друкований матеріал. Як покарання за нелегальну роботу, Пилипові Васильовичу і Павлові Ткачу винесли вирок — пасти колгоспних телят.У 1970-тих роках відновилися переслідування. Шкільні вчителі відвідували суботні богослужіння й переписували присутніх дітей. А в понеділок викликали батьків, які не відправили в суботу дітей до школи, і накладали на них величезний штраф - 50 карбованців. А дітей – на шкільну лінійку, у кабінет до директора, до завуча школи на співбесіду. Класні керівники старалися принизити цих дітей, викликати у них комплекс неповноцінності. Але учні все одно збиралися й читали вірші на суботній школі, проводили урочисті богослужіння. Саме в цей час найактивніше за все існування громади проходили молодіжні богослужіння. Молодь збиралася, маскуючись, прикриваючись якимись урочистими подіями, днями народження, побутовими справами, придумували різні причини, аби проводити зустрічі. Був організований і діяв струнний оркестр, керівниками якого були Анатолій Осадчук і Василь Яковець. Багато зусиль для виховання молоді доклав Борис Кривий. Молодь збиралася по хатах для вивчення біблійних уроків. Одного разу в 1972 році, коли в домі Івана Антонюка проходила дитяча зустріч з вивчення Біблії, нагрянула міліція. Діти не розгубилися. Швиденько вистрибнули через заднє вікно, таким чином уникнувши неприємностей.За те, що проводили богослужіння суботньої школи, молодіжні урочисті зібрання, заняття з дітьми, за активну участь у служінні, за те, що діти не ходять в суботу до школи, у 1971 році закривають будинок молитви на три роки.Питання хорового співу в громаді завжди було на високому рівні. У 1960-70-х роках хор запрошували в інші села і райони. Багато зусиль для утримання такого хору та вивчення нових пісень докладав Василь Яковець, дбав про забезпечення хористів збірниками та партитурами. У 1975 році 20 шилівчан уклали завіт з Богом. З 1973 по 1978 роки Орест і Валентина Мельничук організували в Шилівцях музичний оркестр.У 1976 році, коли пастором церкви був Федір Андрійчук, а пресвітером – Олександр Попов, проводили реконструкцію старого молитовного будинку, де розширили зал, зробили штукатурні роботи. Після 1980-х років були обрані та рукопокладені на служіння пресвітери Павло Ткач, Іван Антонюк, Федір Кривий, Борис Коржос, Василь Яковець, Сергій Тодоріко, Анатолій Антонюк, Анатолій Тимчук, Віктор Кривий, Семен Кривий, Сергій Волошин, Павло Слюсар, Віталій Кривий, Віктор Желик, Володимир Осадчук, Вячеслав Жейлик, Радіон Непийвода, Вячеслав Мельничук, Олександр Волошин та Ілля Антонюк.Пліч-о-пліч з цими пресвітерами за період існування адвентистської церкви в с. Шилівці після 1970-х років виконували служіння пастори: Федір Андрійчук (1974-1984), Іван Якубчак (1987-1989), Аурел Скрипкар (1989-1991), Анатолій Гуйван (1991-1993), Федір Арделян (1994-1995), Наум Кривий (1995–1997), Михайло Скрипкар (1997-1999), Георгій Головач (2000), Іван Заверюха (2001-2002), Володимир Гриневич (2002 -2003), Манолій Кучурівський (2003-2004), Василь Гавриліца (2005-2006), Григорій Чайник (2007-2008), Анатолій Ринжук (2009-2010), Віктор Московчук (2010 -2011), Андрій Воєвідко (2011-2013), Ярослав Опаєць (2014-2018), Олег Осадчук (2018-2022), з весни 2022 р. і донині звершує пасторське служіння Василь Стефанчук.Громада в с. Шилівці є донором проповідників. В Україні, Молдові, Росії трудяться на Божій ниві вихідці з Шилівців, пастори: Іван Паращук, Іван Осадчук, Петро Осадчук, Олександр Кривой, Пилип Ковтюк, Вадим Ковтюк, Борис Коржос, Віктор Коржос, Олександр Антонюк, Віктор Антонюк, Анатолій Антонюк, Олег Осадчук, Віталій Кривой. На превеликий жаль, 2011 року не стало активного пастора, який звершував служіння на Кавказі – Бориса Кривого – служителя, який зробив вагомий внесок у розвиток і виховання молоді в Шилівцях. Немає сьогодні також із нами багатьох служителів. Це – Іван Паращук, Іван Осадчук, Петро Осадчук, Олександр Кривий.У 1989 році відділилася від матері-громади Шилівців дочірня Бочківецька громада, яку ще довго опікували одновірці з Шилівців. Пізніше, за сприяння шилівських вірян, а також з волі керівництва Буковинської конференції в 1997 році, побудували молитовний будинок у с. Корнешти.З 1992 року в громаді налічувалося 240 членів. У старому будинку стало тісно. Громада вирішила побудувати нове приміщення.Будівництво розпочалося в економічно складний час. Довго не могли знайти місце для забудови. На проблему громади відгукнувся Михайло Ніврянський, який запропонував свою земельну ділянку. Під час служіння Анатолія Гуйвана і пресвітерів Василя Яковця, Сергія Тодоріко та Анатолія Антонюка розпочали будівництво, за яке відповідав Семен Кривой та Володимир Паращук. Завершував будівництво Василь Яковець Василь. Участь у будівництві молитовного будинку брали всі члени церкви: хто працею, хто порадою, хто коштами, хто молитвою. Гарну фінансову підтримку надали віряни з Канади: Джон Брощук, Едвард Теранський, Френк Скорець та, на той час ще не член церкви, Іван Горбатюк із синами.28 вересня 1996 року провели останнє богослужіння у старому будинку молитви, а також урочисте зібрання з переходу 234-х членів церкви в новий будинок у супроводі керівників Буковинської конференції – президента Бориса Коржоса та секретаря Івана Завадюка, а також братів з Канади – Френка Скорця, Джона Брощука, Едварда Тіранського, Василя Татаріна, Уотера Чайковського. 29 вересня 1996 року відбулося посвячення молитовного будинку на служіння Богу.Під час служіння Анатолія Гуйвана в 1992 році була проведена триденна євангельська програма в будинку культури с. Шилівці та Бочківці, на яку приходили багато односельчан. У 1995 році хор їздив у м. Кременець Тернопільської області на євангельську програму. Кошти на цю програму зібрала громада. Неодноразово проводили євангельські програми в селах Рухотин, Колінківці, Перебиківці. У Перебиківцях і по сьогодні роздають духовну літературу, газети «Вічний скарб». До проведення євангельських програм у молитовному будинку долучилися пастори Ярослав Опаєць та Олег Осадчук. У 1997 році громада святкувала 75-річний ювілей у новому приміщенні.У 2000 році пастор Георгій Головач провів євангельську програму, після якої хрестилися 24 осіб.Час від часу Шилівську громаду відвідували гості з-за кордону – Джон Брощук, Едвард Теранський, з Німеччини приїжджав син того Манхена, який був першим пастором у громаді. Кожний пастор після себе залишив не тільки духовні плоди, але й зробив вагомий внесок у реконструкцію, ремонт молитовного будинку. У 2023 році пастор Василь Стефанчук разом з громадою провели дві євангельські програми, після якої завіт з Богом уклали двоє людей.
