Пастор Назарій Корещук прочитав понад тисячу книжок. Для нього читання не просто хобі, а спосіб мислити, навчатися й служити. Водночас він опікується вісьмома громадами, навчається у двох університетах і викладає. Як виникла звичка читати, що допомагає зберігати прочитане в пам’яті, і чому таблиця прочитаного — не формальність, а джерело натхнення, читайте в інтерв’ю.
Пам’ятаєте свою першу книжку? Що вона змінила у вашому світогляді?
Сказати, що пам’ятаю одну-єдину першу книжку — складно. У дитинстві я перечитував багато дитячих Біблій. Особливо запам’яталась одна маленька червона — з ілюстраціями, де текст був одночасно українською та англійською. Вона мені дуже подобалась.
А от перша книжка, яку я самостійно прочитав від початку до кінця, це «
Втеча з Бухенвальду» Григорія Зінченка. Вона мене справді сильно вразила: це була непроста історія про концтабір, про життя в складних умовах. А я тоді був ще підлітком, тож, можливо, саме глибина цієї теми так запам’яталась. Ну і сам факт, що це була моя перша повністю прочитана книжка, — теж щось означав, було відчуття перемоги.
Як у вашому житті з’явилася звичка читати? Це сімейна традиція чи особисте рішення?
Складно сказати однозначно. З одного боку, у нас удома завжди було багато книжок — особливо в батька, у нього була ціла бібліотека. Але мене ніколи не змушували читати, і, мабуть, це теж відіграло свою роль. У якийсь момент я сам дійшов до усвідомлення, що читання — це важливо.
Пам’ятаю, була ситуація: я дивився на одну книжку й не міг згадати, чи читав її, і тоді мене це дуже вразило. Я подумав: якщо я її не читав — нічого страшного, але я маю точно знати, що не читав. А якщо читав — і навіть не можу згадати про що вона, — от це уже серйозно, адже я витратив на неї 10 чи 15 годин свого життя, а в результаті нічого не залишилось у пам’яті. Відтоді я почав вести список усіх прочитаних книжок.
Що для вас читання сьогодні — духовна дисципліна, відпочинок, професійний інструмент?
Насамперед, усе залежить від того, що і в який період життя я читаю. Якщо говорити про зараз, то сьогодні я ставлюся до книг дуже вибірково. Через велику зайнятість — громади, кілька навчань — у мене обмаль часу, тому читання для мене зараз, у першу чергу, це спосіб отримати інформацію. Художніх книг, які можна взяти й просто насолодитися сторінкою за сторінкою, у мене небагато, в основному це нон-фікшн, література з конкретної тематики, яка мені зараз актуальна.
Наприклад, якось під час карантину ми з другом дивилися фільм, і головний герой мав розлад аутичного спектру, і я зрозумів, що майже нічого про це не знаю. Не на рівні “десь чув”, а глибоко — щоб по-справжньому розуміти. Тоді я склав список із десяти книжок на цю тему, і науково-популярних, і простіших, і всі їх прочитав. У той час я замінив соцмережі на читання: щодня витрачав по кілька годин, іноді навіть по шість і більше.
Я люблю навчатися, але мені не подобається, коли деякі викладачі дуже сильно розтягують викладення інформації, тобто там слів багато, а суті мало. У такому разі я волів би, щоб мені дали список книг, нехай їх буде п’ять чи навіть більше, я готовий їх прочитати і написати звіти. Просто тому що я розумію: з книжок я швидше отримаю інформацію і структурую її.
Тому читання для мене — це однозначно спосіб отримання інформації. До певного часу я читав будь-які хороші книги, які мені рекомендували, зараз мій підхід став інакшим: я читаю ті книги, які допомагають мені вирішити конкретне питання або поглибити розуміння в якійсь сфері.
І ще одне: я завжди намагаюся уникнути формального читання. Для мене важливо не просто прочитати, а зрозуміти й запам’ятати. Був навіть період, коли я перевіряв себе: дружина ставила мені питання по книгах, які я прочитав, і я мав пояснити, що в них було.
Як обираєте, що читати далі? У вас є список чи все залежить від періоду життя?
Для мене важливі рекомендації: якщо я чую, як людина, яку я поважаю або вважаю авторитетом у певній сфері, радить книгу — навіть якщо я з нею особисто не знайомий, але бачу, що вона фахівець — я шукаю ту книгу, читаю відгуки, дивлюсь оцінки. Якщо зацікавило, додаю до свого списку. Таких книг у мене зараз, мабуть, понад 200, але реально актуальних близько 50. Я б їх залюбки прочитав, якби мав час. У мене цей список впорядкований в таблиці: окремі блоки — "у процесі", "на черзі", і просто ті, що колись рекомендували. Я ще й фіксую, хто саме рекомендував.
Ще одне — я не очікую, поки закінчу одну книгу, щоб вирішити, що читати далі. Це, на мою думку, помилка багатьох читачів. Коли завершив, обов’язково зупиняюсь, думаю, оцінюю книгу за різними параметрами, а далі — не думаю, що читати, адже наступна книга вже завантажена. А точніше, у моєму додатку для читання 10 книг, які я планую прочитати найближчим часом. І я не читаю по одній книзі. Якщо теми не перетинаються — наприклад, одна з лідерства, одна богословська, одна практична християнська — можу паралельно читати до п’яти книг.
Що допомагає вам не просто читати, а й пам’ятати прочитане? Можливо, використовуєте якісь техніки?
Я використовую чотири кольори, якими виділяю текст: жовтий, зелений, червоний і блакитний.
Жовтий — це ілюстрації: історії, які можна використати в проповідях. Це, між іншим, одна з причин, чому я читаю книги: щоб знайти історії, які я можу використати. Коли я знаходжу таку, виділяю жовтим кольором, підписую, що це ілюстрація, та коротко описую суть, так потім легко знайти потрібний приклад за ключовими словами.
Синій — це ключові думки, висновки, суть; червоний — це важливі, але другорядні тези; зелений — це деталі, які корисні для розуміння, але не є критичними. Така методологія дуже підходить для мого типу мислення, але кожна людина може обрати для себе той спосіб, який підійде саме для неї.
Для запам’ятовування також дуже корисно не просто виділити текст, але й написати хоча б одне речення узагальнення, про що йдеться. Це дозволяє осмислити прочитане, переформулювати, а отже, краще запам’ятати.
Знаю, що ви структуровано записуєте прочитане. Як виглядає ця система? У чому її суть?
У мене є таблиця, де я фіксую всі прочитані книги, вона дуже проста, але водночас системна. Цю таблицю я веду вже понад десять років, і вона залишається постійною, лише щороку я відокремлюю прочитане за минулий рік в окремий файл, а основний файл триває далі — він, по суті, нескінченний.
Сама таблиця виглядає так:
- Вхідний номер. Складається з двох частин: перша — номер книги в місяці, друга — номер у році.
- Дата завершення читання. Якщо я перечитую книгу, то нижче дрібним шрифтом зазначаю попередні дати читання.
- Маркер теми. Це новий стовпчик, який я додав. Він позначає сферу, до якої належить книга: біографія, теологія, пасторство, практичне християнство, психологія, лідерство, фінанси, економіка, робота з дітьми, історія тощо. Наприклад, під час ковіду мене захопила тема Другої світової війни, і я перечитав багато історичних книг — від мемуарів очевидців до сучасних історичних аналізів.
- Назва книги та автор.
- Кількість сторінок. Я вказую саме друковану кількість, бо в електронному вигляді вона може сильно відрізнятись.
- Оцінка. Даю її за десятибальною шкалою, іноді навіть з точністю до десятих чи сотих.
- Вартість. Указую офіційну вартість книги в магазинах.
- Короткий відгук і посилання. В одному абзаці підсумовую суть книги та додаю посилання на сторінку з усіма нотатками, які я зробив під час читання.
Я користуюся OneNote, бо веду в цьому усі записи, а також тому що він дозволяє створювати гіперпосилання на інші сторінки — це дуже зручно. Якби я сьогодні обирав місце де вести усі нотатки, думаю, чудовим інструментом для такого підходу міг би бути Notion.
Чи повертаєтеся ви до старих нотаток?
Так, але не в тому сенсі, що сідаю й перечитую всі цитати або всі нотатки поспіль. Я використовую їх як інструмент для пошуку. Якщо мені потрібно щось конкретне — наприклад, ідеї з теми, — я згадую, що вже читав про це, і тоді шукаю відповідні нотатки.
Це дуже зручно: ніби в тебе є особиста пошукова система у власній пам’яті, ще й із точними цитатами. Я просто відкриваю файл і за ключовими словами знаходжу потрібні уривки, це економить час і дозволяє швидко повернутися до головної суті прочитаного.
Зараз ви пастор, який виконує служіння у восьми громадах, студент у двох університетах, батько двох дітей. Як вам вдається знаходити час на читання?
Чесно кажучи, зараз читаю набагато менше, ніж раніше. І це цілком логічно — з таким навантаженням просто фізично не вистачає часу, саме тому я став набагато вибірковішим у тому, що читаю. Раніше міг дозволити собі читати просто цікаві книжки чи щось легше, а тепер — лише те, що дійсно важливе й актуальне для моєї ситуації.
Складно сказати у середньому, скільки часу на читання я маю щодня чи щотижня. Бувають дні, коли весь день розриваєшся між громадами й іншими справами, — і часу на читання практично не залишається. А бувають дні, коли вдається виділити хоча б трохи часу.
Я користуюся застосунком, який голосом начитує текст. Часто я слухаю і читаю одночасно, або ж слухаю книги в дорозі: за кермом чи під час ходьби. Саме ходьба для мене найкращий момент для читання — ти зосереджуєшся, можеш спокійно слухати й осмислювати. За кермом трохи складніше — там усе ж треба бути уважним, тому для складних книжок, які потребують занурення або нотаток, я обираю інший час і читаю їх у більш спокійній обстановці.
У вас є якісь «ритуали читання»? Наприклад, обов’язково вранці, або фіксована кількість сторінок на день?
Якщо ми говоримо не про читання Біблії, а саме книг, то у мене таких ритуалів нема, бо просто фізично бракує часу. Але раніше — так, були. І саме ці ритуали дуже допомогли мені не тільки читати більше, а й осмисленіше. Я свідомо формував у собі цю звичку, бо вважаю, що людині на початку важливо не просто почати читати, а зрозуміти, що це справді цікаво й цінно. Це як зі спортом: спочатку здається, що це важко або нудно, але потім ти вже не уявляєш без цього життя.
Що саме я робив? Я вів щоденні й щотижневі звіти. Записував, скільки сторінок прочитав і з якої книги, а також додавав головну думку, яка мене зачепила. Але найважливішим був момент усвідомлення: якщо я кажу, що люблю читати, то скільки сторінок за день це підтверджує? Бо якщо день пройшов, а я не прочитав жодної сторінки — значить, я собі збрехав, і просто не потрібно далі казати, що я люблю читати. Тому я щоденно записував: “Мій день оцінюється в … сторінок”, і це сильно мотивувало.
Це може бути десять сторінок на день, може бути сто — не в цьому суть. Для когось навіть корисно ставити рекорди, бо це допомагає сформувати звичку. Головне, щоб у цьому не втратити зміст і не звести все до сухих цифр.
Коротко кажучи, ритуали читання — це хороша річ, якщо вони допомагають зберігати якість і зміст у тому, що читаєш.
У вас є улюблені жанри або автори, до яких ви повертаєтесь знову і знову?
Це залежить від періоду життя. Мене завжди цікавили не стільки жанри, скільки конкретні напрями. Наприклад, був період, коли я захопився темою лідерства — тоді читав усе, що міг знайти на цю тему. Іншим напрямом став тайм-менеджмент: практично все, що вважається корисним у цій сфері, я прочитав, бо мені це було не лише цікаво особисто, а й професійно — згодом я почав викладати цю тему для студентів-богословів.
Цікаво, що з часом я зрозумів одну річ: багато ідей повторюються з книги в книгу. Здавалося б, можна було б прочитати одну добру книгу й одразу все втілити, але на практиці все інакше. Ми читаємо, надихаємось і… не робимо. А коли вкотре читаєш ту саму думку, врешті розумієш, що різні автори пропонують одне вирішення твоєї проблеми, і тоді вже не просто читаєш, а справді починаєш щось змінювати.
Яку книжку ви найчастіше радите іншим і чому саме її?
Якщо говорити не про духовну літературу, але про книгу, яка безпосередньо впливає на духовне життя, то я найчастіше раджу
«Есенціалізм» Ґреґа Маккеона. Як на мене, це фундаментальна книга, з якої варто починати.
Її сила в тому, що вона вчить шукати суть: у справах, у виборах, у житті загалом. Автор ставить перед нами прості, але глибокі запитання, які допомагають очистити життя від зайвого й зосередитися на справді важливому. Для мене це дуже актуально, особливо коли ти працюєш із великою кількістю людей чи проєктів, як-от у служінні кільком громадам.
Це одна з тих книжок, які я перечитую і часто рекомендую її студентам, навіть якщо розумію, що, можливо, вони не одразу вловлять її глибину. Але я вірю: враження залишиться, і з часом ця книга до них «повернеться».
Чи є книжка, яка змінила ваше служіння або сильно вплинула на нього?
Якщо говорити саме про пасторське служіння, то одна з книжок, яка першою згадується, це «Ефективне пасторське служіння». На жаль, не пам’ятаю точного автора, але здається, вона містила матеріали від кількох різних авторів. Пам’ятаю, що це була справді корисна книга на старті мого служіння.
Була ще одна книга, яка дуже сильно вплинула на мене, але я навряд чи став би рекомендувати її. Деякі ідеї в ній глибоко зачепили мене, але це не той тип літератури, що «для всіх». Є книги, які влучають у твоє серце саме в той момент, коли ти готовий їх почути, але вони можуть бути не на часі або навіть шкідливими для когось іншого.
У вас є дві доньки. Як ви заохочуєте їх до читання?
Насамперед, я вважаю, що дитячих книг у домі має бути багато. Причому таких, які відповідають віку, інтересам і етапу розвитку дитини. Ще до того, як дитина починає читати, вона вже розглядає ілюстрації, а це дуже цінно. Наприклад, моя донька могла самостійно сидіти до пів години, розглядаючи
віммельбух — книгу з великою кількістю деталей. У цей момент для неї це справжнє відкриття: сюжет, персонажі, уява працює на повну.
Важливим є те, що ми з дітьми читаємо разом: і з п'ятирічною Олівією, і з Сарою, якій ще немає і року. Якщо читати цікаво, з інтонацією, театрально, тоді з’являється емоційна прив’язаність до читання. Ми навіть просимо на свята дарувати не іграшки, а хороші дитячі книжки, не просто з купою тексту, а якісні, захопливі, з ілюстраціями. Головне завдання, щоб дитина сформувала чітку асоціацію: книга — це цікаво. І щоб ні в якому разі книга не стала покаранням, бо тоді вона втратить будь-яку привабливість.
Дуже важливий приклад батьків. Якщо дитина ніколи не бачить, як ми читаємо, то звідки взагалі візьметься інтерес? І ще одне: коли дитина вже почала читати, не просто похваліть її за це, але спробуйте разом обговорити: а що тобі сподобалося? а як ти думаєш, головний герой вчинив правильно? Це формує критичне мислення, яке, на мою думку, найважливіше у дитячому читанні. Бо навіть у книжках можуть бути ідеї, які варто переосмислювати, і якщо дитина навчиться фільтрувати прочитане, вона зможе робити це і в дорослому житті — не сприйматиме все «на віру». На жаль, багатьом дорослим цього дуже бракує.
Як заохотити читати інших людей?
Прищепити любов до читання дорослій людині майже неможливо, але можна показати, як книжка може вирішити її проблему. Та справжнє заохочення відбувається тільки через власний приклад. Я, наприклад, студентам розповідав, що я багато читаю і знаходжу на це час. Бо коли люди кажуть, що не мають часу на читання, я завжди запитую, чи заходять вони у соцмережі. Якщо ні — добре, можливо, справді немає часу, але якщо заходять, отже, просто інші пріоритети.
Наприклад, я в якийсь момент вирішив: ніякого ютуба, ніяких фільмів, ніяких соцмереж, і видалив усі ці застосунки з телефону, а коли хотілося такого легкого дофаміну, натомість відкривав книжку. Таким способом, просто прибравши усе зайве, я за три місяці прочитав усе, що планував прочитати за рік.
Починати читати треба з того, що вам подобається, це не обов’язково має бути серйозна література. Але краще читати хоч щось, ніж нічого.
Також важливо підбивати підсумки свого читання: не обов’язково вести таку таблицю як у мене, хоча ведення списку прочитаних книг я вважаю дуже важливим, можна оцінювати свій день кількістю прочитаних сторінок. Нехай це буде навіть п’ять сторінок, але це вже на п'ять сторінок більше, ніж якби ви не прочитали нічого.
Запитання — Аліна Дар’єнко