Розповідає Володимир Боровий – пастор церкви «Храм на Подолі» в місті Київ, ведучий програм «Помоліться за мене» та «Ангели Надії», а також координатор клубного дитячого й підліткового служіння в столиці.
Як ви почали працювати в Медіа Групі «Надія»?Пропозиція розпочати кілька проєктів телеканалу, який тоді ще тільки набирав обертів, прийшла від Інни Кампен. Вона була моїм координатором, коли я навчався заочно у семінарії. Під час вивчення предмету «Старозавітні пророки», який викладав Ростислав Волкославський, з’явилась ідея щодо створення кількох спільних програм для телеканалу «Надія» стосовно проголошення пророчої вістки трьох ангелів з книги Об’явлення. Мене запитали, чи не хочу я спробувати себе в якості ведучого. Спочатку ми планували провести три програми відповідно до кількості вісток, але згодом вони переросли у великий цикл по книгах Об’явлення та Даниїла. Це був початок.Щодо програми «Помоліться за мене», я проходив кастинг. На цю програму було запропоновано кілька пасторів. Я називаю цю програму «духовною швидкою допомогою», адже мета цього проєкту – стати опорою людям, які знаходяться у складних ситуаціях і потребують духовної підтримки, молитви, натхнення. Важливо знати, що є ті, хто за тебе молиться. Програма «Помоліться за мене» виходить двічі на тиждень у прямому ефірі: вівторок та четвер. Вони різні за тривалістю. Велика програма транслюється у вівторок і триває годину, а мала – у четвер, займає півгодини. Окрім подяк Господу від глядачів, які надійшли в контакт-центр, молитов на злободенні прохання (вони надходять одразу в ефір), програма має центральний блок – особистий досвід. Це може бути один або двоє гостей, залежно від тривалості історій, які будуть озвучені. У перервах між спілкуванням з гостем ми приймаємо повідомлення і молимося. Не всі люди мають сміливість говорити в прямому ефірі, тому надсилають прохання в контакт-центр, а звідти мені пересилають на планшет, щоб я зміг їх зачитати й помолитися. В кінці великої програми є рубрика «Біблія про молитву». Ми беремо тексти з Біблії, де йдеться про молитву, покроково досліджуємо й знаходимо принципи, як їх застосувати практично до життя.Гостьовий адміністратор знаходиться в постійному молитовному досвіді в пошуку гостей, а ними може стати будь-хто: не обов’язково адвентист сьомого дня. Однак ця людина повинна бути віруючою, і охочою поділитись досвідом відповіді на молитву.Життєві історії приймаються різні, наприклад, пов’язані зі зціленням, навчанням, роботою, мандрівками – дуже широкий спектр. Визначеної тематики немає. Принцип повинен бути таким: була проблема, людина молилась і побачила відповідь Бога. Зараз, у зв’язку з карантином, складніше шукати гостей, однак ми можемо спілкуватись з героями через Skype. Це дозволяє також запрошувати представників з інших країн.«Помоліться за мене» - це єдина програма на телеканалі «Надія», яка зараз випускається наживо. Раніше ми також в прямому ефірі транслювали богослужіння з Храму на Подолі, але в зв’язку з карантином наразі вони записуються.Програму «Помоліться за мене» проводять двоє ведучих: я, Володимир Боровий, і Анна Шуберт. Починав роботу в цьому проєкті з Інесою Харламовою. Продюсером проєкту є Вікторія Романюк, а режисером – Юрій Соса (до недавнього часу всі ці роки режисером була Ірина Сироткіна).Ділитись особистим досвідом, який свого часу викликав вир емоцій, складно, навіть попри бажання про нього розповісти. Що потрібно зробити, щоб у такий момент гість почував себе вільніше? Багато що залежить від подачі, яка притаманна тій чи іншій особі. Іноді буває в силу свого темпераменту або піддатливості до страху: людині важко, вона ніяковіє, і тобі доводиться ледь не розповідати замість неї історію. Деколи приходять надто говірливі герої, які хочуть розповісти все в найдрібніших деталях, а у нас час обмежений. І до того ж, це може відвести від провідної думки. Нам постійно потрібно пам’ятати про це й направляти потік думок у потрібне русло.Щоб людина цілком відкрилась, ми встановлюємо зв’язок із нею безпосередньо до ефіру в гримерці чи деінде. Потрібно показати, що ми нарівні. Я завжди налаштовую людину, що це буде просто розмова: не потрібно хвилюватись через камери, думати про тих, хто буде дивитись тощо. Спілкування повинне бути ніби між друзями. Ми з пані Анною завжди готові підтримати. І найголовніше, досвід героїв – це прославлення Бога. Тому треба пам’ятати, що будь-яка наша справа – це місія. Усі моменти життя, до яких доторкнувся Господь, є цікавими. Одного разу був досвід щодо домашнього насилля. Чоловік піднімав руку на дружину (вона не була адвентисткою), опісля жінка з відчаю штрикнула себе ножем і зістрибнула з вікна багатоповерхівки, утім, слава Богу, вижила. Коли ти слухаєш подібні історії, не можеш бути байдужим. Нелегко слухати про ці страхи, підйоми, розлучення, знайомство з Богом та зміни в житті. Це впливає на тебе зокрема. Трапляються досвіди менш яскраві, що стосуються буденних речей, однак і вони важливі. Нас усіх Бог веде по-різному.Яка потреба передувала проєкту «Ангели Надії»?Вона розроблялась як програма, яка залучає глядачів до активної співпраці з телеканалом для його розвитку. Мета полягала в тому, щоб аудиторія, для якої виробляється продукт, стала нашим партнером: волонтерським, молитовним чи фінансовим. Тобто, щоб кожна людина взяла на себе певне зобов’язання: молитися за нас, бути спонсором проєктів або надавати іншого роду допомогу. Для цього продюсери або ведучі програм повинні були познайомити глядача за лаштунками проєктів: підготовка, випуск, скільки було витрачено коштів, тощо. Заклик був таким: якщо людям сподобалась відповідна місія телеканалу, то вони можуть стати партнерами Медіа Групи. До прикладу, я заявляю, що хочу фінансово підтримати програму «Малюваки», перераховуватиму щомісяця по 20 чи 100 гривень для розвитку цього проєкту. Згідно із результатами програм «Ангели Надії», складалися звіти, які визначали подальші плани з урахуванням фінансової складової.Як загальний підсумок, ми проводили марафони програми «Ангели Надії». Найбільший проведений марафон тривав десять годин. У середньому він триває від двох до п’яти годин. Здебільшого основний марафон відбувався восени, на День телеканалу «Надія»: проповідь плавно переходила в програму, на яку запрошувались всі керівники й організатори проєктів. Іноді марафони ставили перед собою конкретнішу мету (наприклад, збір коштів на «Школу Біблії», збільшення кількості станцій для радіо). Тоді наживо люди зв’язувались з нами й вказували, що перераховують кошти для підтримки. Підсумкові марафони організовуються раз на півроку. Вони можуть бути будь-якого масштабу, відповідно до потреб. Молитовні марафони проводила програма «Помоліться за мене», коли держава потерпала від стресових ситуацій: наприклад, початок бойових дій, скликання Майдану, оголошення першого карантину. Тоді ми збиралися щоденно. Зазвичай програма виходить двічі на тиждень, а коли був марафон – ми збирались щовечора в прямому ефірі й підіймали теми, що хвилювали суспільство. Як робота на телеканалі вплинула на вас?По-перше, мені дуже подобається команда «Помоліться за мене». Вона сама є великим стимулом працювати над цим проєктом. По-друге, розуміння того, що ти долучаєшся до Божої справи, знаходишся на передовій проблеми (люди телефонують і розповідають, що зараз, наприклад, мати потрапила в лікарню й потребує термінової операції), коли в людини стрес, і ти можеш безпосередньо її підтримати. Усвідомлення того, що я можу бути співучасником Божого чуда. Ми завжди підкреслюємо, що це не тільки заслуга моя з Анною, адже багато наших молитовних партнерів перебувають у молитві разом – це спільна праця, спільне служіння. Мені особисто багато людей свідчили, що вони разом з нами моляться, стають на коліна в заступництві за цих людей. Тобто, вони в цьому бачать своє служіння. А я – це частина цього великого досвіду. Бог настільки близько, що може приходити до людей і таким чином допомагати – це усвідомлення приходить після того, як розумієш, що відіграєш певну, хоч маленьку роль у цьому, яку сам Ісус на тебе поклав. Це надихає.Чи впливають одне на одне пасторське служіння й робота ведучим на телеканалі?Моя основна робота – це бути пастором. У мене велика церква, де я звершую своє основне служіння. «Помоліться за мене» та «Ангели Надії» - додаткове поле, на якому мені запропонували послужити і підтримати телеканал «Надія». Пасторство допомагає мені набути досвід спілкування з людьми. Адже людські проблеми по своїй природі подібні, подекуди навіть можуть бути тотожними. Коли ти когось слухаєш, то розумієш, з чим вона може бути пов’язана. Ось людина може попросити помолитись за свої проблеми, але вже з минулого досвіду ти розумієш, що варто запитати чи зверталася вона до лікаря, чи ні. Підказати їй, що попри молитви, не варто нехтувати професійною допомогою. Важливо встигнути заспокоїти та підтримати людину. Незважаючи на короткий час дзвінка, потрібно наставити людину, що Бог відповідає не тільки через те, що ми молимося, але й коли докладаємо певних зусиль. Безпосередньо в студії мені також знадобилися богословські навики, коли потрібно зробити духовний підсумок. До того ж блок «Біблія про молитву» в програмі «Помоліться за мене» потребує глибокого розуміння текстів Слова Божого. Робота на телебаченні дарує мені досвіди, про які я можу розповісти в церкві як приклад. Часто у моїй проповіді можна почути: «А в нас на програмі…» Це надихає людей до зміцнення молитовного аспекту їхнього життя. Все зводиться до одного – не потрібно нехтувати молитвою!Питання – Аріна Швець