Якщо в одній людині можливе поєднання серйозності із почуттям гумору, а персональної відповідальності із беззаперечним покладанням на Божу волю, то киянин Сергій Бондарчук — саме така особистість.
Кожен життєво важливий вчинок Сергія є проявом Божих планів, а служіння — невід'ємною частиною існування.Скільки маєте років, як прийшли до віри в Бога, чому обрали саме адвентизм?Маю п'ятдесят років, у 1992-му прийняв хрещення, а дружина Ольга — у 1995-му. Шлях був простий. Привів мене до Церкви мій друг і тезко, тобто — теж Сергій. З дитинства спілкувалися, мріяли, мали багато спільного. У вісімдесятих обох забрали до армії, але не разом. Він служив два роки у наземних військах, а я — три, на Північному флоті, поблизу Мурманська. Поки я дослужував, мого найкращого друга привів до Церкви наш спільний приятель Олександр, чий батько сповідував адвентизм.Повернувся я додому, зустрівся із найближчим другом, а він мені й розказує про Бога! Я те спершу зустрів із гумором: "Ну, Сергію, — кажу, — який Бог?! Ми з тобою один одного добре знаємо, інтереси спільні, а ти мені тут розказуєш щось отаке ненаукове!"Пригадую, у ті часи в суспільстві було багато розмов про позаземні цивілізації. Ми постійно читали й говорили про різноманітні паранормальні явища, НЛО та екстрасенсів. Словом, розглядали всю ту каламуть, яка хлинула до нас наприкінці 80-х, одразу як піднялася "залізна завіса".Разом із Сергієм ще до армії, намагалися то все пізнати, дослідити, зрозуміти. А тут раптом він мені говорить про існування Бога! Я кажу, мовляв, не серйозно це, а він мені: "Та давай, поговоримо!"Ну, я ж думав, що я дуже розумний, та й кажу: "А давай!" Почав доводити йому, що то все неправда. Він мені — свої аргументи, я йому — свої. Сперечалися-сперечалися, а тоді бачу, що аргументи у мене скінчилися. Махнув рукою: "Гаразд! Давай свою Біблію, Сергійку, я її прочитаю, знайду в ній всі неточності, погрішності, суперечності і доведу тобі, що то все вигадки! Ми з цим покінчимо і будемо жити собі далі, як досі жили." Він дав.Читав я Біблію, читав... І всі мої аргументи щезли. Я увірував.А об що ж, образно кажучи, "зламалися" Ваші аргументи?На якому саме місці Писання, цього точно не пам'ятаю.Колись давно, коли ще був підлітком, мама купляла крихітні кишенькові книжки із серії "Мудрість народів світу". У кожній — приказки та прислів'я якогось окремого народу. Ох, як я любив ті книжечки! Народна мудрість мене дуже надихала до життя. А ще у той час ми з хлопцями були фанами рок-гурту "Машина часу", захоплювалися духовним змістом пісень Андрія Макаревича. І от, нахапавшись мудрості з книжок та пісень, я цитував усе те. І вважав себе теж дуже мудрим.Але коли читав Новий Заповіт, побачив як Ісус висловлює складні Істини простими словами. Значно простіше, ніж усе, що я доти читав і чув. Христос це робив краще за всіх світових філософів, якими я теж цікавився. Помітив, що читаючи філософські сентенції, крім накопичення розумних вислові, нічого не змінюється. Серце залишається таким самим, а якість життя — незмінною.Коли ж читав сказане Ісусом, в голові переверталося усе моє життя. Бачив, що Його мудрість змінює мене, а книжково-філософська — ні. Вона — просто красива. Приємно послухати, помудрувати, ото й усе!Позаяк на той час багато читав про позаземні цивілізації та інопланетян, зовсім несподівано знайшов відповідь на запитання про ймовірність їхнього існування. У книзі Йова написано, що Бог створив світи, в яких є сини Божі. Я зрозумів, що інопланетяни десь є, бо ж Бог створив різні планети і життя на них.Ви шукали в Біблії підтвердження існування інопланетян?Ні, це сталося випадково. Шукав, чим би поставити свого друга Сергія на місце. Шукав аргументів проти його поглядів на причину творіння та Бога. Не знайшов.А відповідь на запитання стосовно існування інакших світів на інших планетах сама вигулькнула. У Біблії знайшов не іншу точку зору, відмінну від моєї власної на той момент, а іншу форму розповіді про все. Ця форма унеможливила будь-які сумніви.Отаким був початок знайомства із Богом, але вразила мене більше не інформація про життя на інших планетах, а саме мудрість Христа.Від першого кроку — читання Біблії — до віри і хрещення пролягав якийсь проміжок часу і шлях?Давши Біблію, Сергій запросив мене до церкви. Відвідував молодіжні програми. Тоді якраз організувалася третя київська громада. Керівником молодіжки був відомий нині проповідник — професор Олександр Болотников. Намагався ходити на всі можливі зустрічі. То не завжди вдавалося, бо дружина Ольга ще не була вірянкою, не розуміла чому й навіщо туди йду.Не завжди родина розуміє факт повороту до віри. Як у Вашій складалося?Коли приходиш до Бога, це — як перша любов. Вона окриляє, відкриває очі. Цим станом хочеться поділитися іншими. А з ким? В першу чергу — з ближніми, з родиною.Виникали й непорозуміння, і конфлікти, але не сильні. Реакція дружини була на кшталт: "Куди ти пішов? Що це таке? Ти мене не поважаєш!"Батьки поставилися більш спокійно. На мій погляд, батькові було байдуже, але мама реагувала стримано.Невіруюча родина, зазвичай, боїться, щоб не затягнули в секту.Справді, у той час діяла дуже велика секта "Біле братство". Боялися, щоб не втягнули туди. Адвентизм на такому тлі не видавався страшним. Одружилися ми після мого перебування на військовій службі. Ольга була знайома із моїми друзями, ми виросли з нею в одному будинку, з цими хлопцями дружили разом від самого дитинства. Тому особливих переживань з приводу адвентизму в неї не було. Але згадаймо, через кого, в першу чергу, діє сатана, щоб відвернути вірних від Ісуса? Через рідних! Були жіночі примхи на кшталт: "Я вагітна, а ти мене залишаєш саму! Ти йдеш у церкву, а якщо мені погано стане?" Я виправдовувався: "Я ж ходжу лише раз на тиждень! Я працюю одну добу через три! Я ж по три доби підряд вдома!" Друга хвиля незадоволення була після народження старшої дочки: "Ось у мене маленька дитина, а ти кудись ідеш!" Знову пояснював, що раз на тиждень сходити в церкву, це ж не страшно.На яку роботу влаштувалися після армії?Сергій та Олександр, через якого він прийшов у Церкву, працювали в пожежній охороні на авіаційному заводі. Покликали із собою й мене, допомогли влаштуватися. Ми працювали в пожежній частині, була розташованій на території авіазаводу, в місто на гасіння пожежі не виїздили. Пропрацював я там більше шести років. Дисципліна на підприємстві була сувора, особливих причин для займання вогню не було, за цим пильнували. Пам'ятаю, за всі роки праці, гасити довелося разів зо три: горіла трава на злітній смузі, смітник запалав, одного разу сталася пожежа в одному з цехів.У пожежній охороні заробляв 330 карбованців на місяць. За тодішніх реалій — "космічна" сума: майже втричі більша, ніж платня кожного з моїх батьків-інженерів. Пожежна охорона була частиною структури Міністерства внутрішніх справ. Належачи до неї, мав купу державних пільг: сплату п'ятдесяти відсотків комунальних послуг, право на безкоштовний проїзд у міському транспорті, великі харчові пайки тощо.Робота була спокійна, пожежники не напружувалися, періодично здавали фізичні нормативи і теоретичні заліки. Можна було займатися спортом у спортзалі, хтось грав на зміні в більярд, хтось дивився телевізор. Я читав релігійну літературу. Якщо, десь раз на два місяці, чергування припадало на суботу, ми мінялися змінам.Як рухалися у пізнанні Бога?Читав книжки; їх було менше, ніж зараз, але були. Звичайно, насамперед читав Біблію. Слухав касетні аудіозаписи проповідей. Відвідував не лише суботні програми, а й інші.Мій шлях розпочався у третій київській громаді, де досі служу. Спершу запропонували бути дияконом. Ходив додому до хворих, старих або підупалих духом. Розмовляв із ними, підтримував, переказував у церкві їхні проблеми, шукав чим допомогти. Потім запропонували стати старшим дияконом, мав опікуватися певним районом, де мешкали наші віряни і координувати роботу групи молодших дияконів. Згодом керував дияконським відділом, зрештою став пресвітером.Як пресвітер, проводжу наради, спілкуюся зі старшими дияконами. Згідно ієрархії, якщо диякон не може вирішити якусь проблему, він спочатку звертається до старшого диякона, а якщо й той не може, старший звертається до пресвітера.Чим особлива третя київська громада?Всі громади займаються приблизно тими ж самими програмами, які пропонує керівництво церкви. Зазвичай, це програма здорового способу життя, дитячі, місіонерські та молодіжні проєкти, розповсюдження літератури; допомога вихованцям дитячих будинків, мешканцям закладів для літніх людей, пацієнтам опікового центру та інше.Якщо ж говорити про особливість, це, по-перше, прямий ефір богослужінь з Храму на Подолі, де знаходиться наша громада, поводить телеканал "Надія". Ми їх підтримуємо, співпрацюємо. Коли телепрограми виходять у ефір, пастор має виголошувати настанову не лише для вірян третьої громади, а й глядачам в усьому світі. Вже звикли до цього нюансу, навіть пишаємося що є частиною такого важливого проекту.Іншою особливістю третьої київської громади є те, що вона дуже велика. Проблема великої церкви полягає в тому, що її члени мало знайомі поміж собою. Для того, щоб їх зблизити, створюють малі групи, до десяти осіб, які збираються разом, знайомляться, у когось на квартирі читають разом Біблію, обговорюють особисті проблеми, шукають чим кому допомогти. Уже рік, як ми організували в нас малі групи, завдяки яким об’єднується вся церква.Чи поєднуються бізнес і духовність?Ніякого внутрішнього конфлікту в мене не було. Із початком дев'яностих, коли стало дуже сутужно, почав думати, як заробляти на життя. Згадав, що за освітою є столяром, почав шукати роботу по спеціальності. За все хапався: броньовані двері ставив, вантажником працював, лагодив і встановлював сантехніку, чим тільки не займався. Працював у свої три вільних доби; думалося: важкий економічний період швидко скінчиться, все налагодиться. Тому спершу із пожежної охорони не звільнявся.Отак, працюючи столяром, одного разу зустрів десь свого знайомого, а він і каже: "Чи не хочеш робити те саме, але з алюмінію? Мої знайомі організовують бізнес".Я пішов, поговорив із директором, але він потребував постійних працівників: є бригада, виконувати замовлення треба гуртом. Я погодився. Якийсь час тривав процес звільнення із внутрішніх органів, але все владналося. Став робітником, навчився, а за кілька років побачив у собі потенціал працювати на себе.Як же почали займатися власним бізнесом?Запросив у напарники одного брата з церкви — свого колегу-пожежника. Купили обладнання, виконували замовлення. Спершу йшло важко, не все складалося, як замислювали.Потім на одному з об'єктів познайомився із чоловіком, котрий виготовляв тоноване скло, тобто — з одного боку прозоре, а з іншого дзеркальне. Фізик за освітою, цей чоловік сам розробив камеру, в якій скло тонується. Він був співзасновником "Товариства з обмеженою відповідальністю", але його партнер вирішив вийти з бізнесу, бо збирався емігрувати. Згідно закону, для роботи підприємства такої форми власності, мінімум, потрібні двоє співзасновників. Винахідник-бізнесмен запропонував мені викупити частку його колишнього партнера і працювати разом.Погодився. Поступово викупивши половину бізнесу, став співзасновником уже створеної фірми. Було це 1999-го року, наш бізнес існує по сьогоднішній день. Нас двоє партнерів.Дев'яності роки минулого століття були часом криміналу в бізнесі: рекет, здирництво з боку правоохоронців, війни конкурентів, шахрайські оборудки, неправомірні перевірки податкової тощо. Такою була повсякденність у бізнесі. Віра якось допомагала долати все те?Мене все це оминуло. Бог уберіг. Абсолютно нічого поганого не було. Взагалі. Податки ми платили; безготівкові гроші в готівку нелегально не переводили; максимально намагалися дотримуватися законів. З рекетом не стикалися.Мій партнер, хоч і не вірянин, але чесний. Він — розумна людина, науковець, із гідним підходом до життя, вміє і знає все, що стосується точних наук. Закінчив Київський політехнічний інститут, розробляє технічні винаходи. Ми разом реалізуємо їх у бізнесі. Бог, бачачи наші дії та наміри, благословляє і фірму, і нас.Ваші співробітники теж адвентисти?Ні, лише я. Партнер мій, можна сказати, співчуваючий. На питання працевлаштування одновірців у власну фірму є різні погляди. Хтось бере, хтось — ні. Ми не беремо. Проблема з одновірцями в бізнесі полягає в тому, що вони намагаються переходити до панібратства. Вони не вбачають у мені директора, лише брата і друга. Доводилося пояснювати, що "брат і друг" я їм у церкві, а на роботі — начальник. Має бути субординація та порядок. Більшість на таке ображаються і звільняються. Тому не експериментую з кадрами. Хоча, знаю бізнесменів-адвентистів, які вміють керувати одновірцями. Залежить від специфіки бізнесу. Наприклад, у сфері здорового харчування необхідно, щоб працювали віряни, бо там все побудовано на ідейному служінні. Знаю типографію де також усі вірують.У нашій, будівничій, галузі є своя специфіка. Щодо того, що робітники люблять міцне слово, випивку та цигарки — виховну роботу з ними проводжу постійно. При мені вони, звичайно, цього не роблять. За пияцтво звільняємо одразу. Щодо тютюнопаління, щодня пояснюю, що Бог створив людину; Він знає, що можна їй вживати, а що — ні. Кажу: "Якщо любиш свою автівку, то дизельне пальне для бензинового мотору не заллєш. Нащо у своє тіло всілякий непотріб впускаєш?" Вони погоджуються, але роблять своє. Можливо, з часом до когось дійде ця думка.Сьогоднішній бізнес як процес, він якось змінився на тлі всіх тих політичних обставин, у яких перебуває Україна? Які складнощі?Складнощі — великі податки. Звісно, бухгалтер пильнує законодавство, інтереси фірми теж пильнує, нічого протизаконного не робили й не робимо. Але мінімізуємо сплату законними методами.Зараз багато робітників виїздить за кордон, колектив зостався маленький, з кадрами ситуація важкувата. Протягом останнього року ситуація ніяк не змінилася.Зміни в економіці відчуваємо лише за попитом нашої продукції та послуг. Виготовляємо алюмінієві вікна, склопакети, розсувні двері, зимові сади, комерціалізуємо винаходи мого бізнеспартнера. Якщо замовлень немає, питаємо себе: чому? Погано рекламуємо? Відсутність порозуміння із клієнтами? Чи, може, люди не мають грошей або притримують їх?Адже ми працюємо в дорогому сегменті. То пластикові вікна — дешеві, а ми працюємо з алюмінієм, він дорогий. Звісно, наші вікна якісніші, бо триваліші. Якщо якісне вікно — необхідність, то зимовий сад, це вже розкіш!Хто ж не мріє про власний зимовий сад? Розкажіть про виготовлення садів.Дорога мрія! Але кожен має право помріяти!Найчастіше зимові сади замовляють у вигляді скляної прибудови до приватного будинку, щоб відпочивати серед квіточок. Потім людям хочеться в саду більшого затишку; вони встановлюють камін, меблі. Зрештою, перебираються у зимовий сад жити, бо з одного боку там затишно, а з іншого — романтично: і в приміщенні сидиш, і зорі видно крізь скляний дах.Узимку, сніг, котрий падає на дах саду, тане і зсовується, бо тепло, піднімається знизу і підігріває його. Взагалі, скляний дах це дуже надійно, колись ми такий робили навіть на двадцять четвертому поверсі. Це суцільна конструкція, яку не зірве сильним вітром і не проб'є шматком гілки під час бурі.Склопакети для даху виготовляємо із загартованого скла, люди по ньому ходять. Звісно, теоретично, можна розбити будь-що. Тоді склопакет замінюють. Але я особисто таких випадків не знаю.Ви розказуєте те, від чого мене охоплює почуття гордості за Україну, бо в нас тут виробляються такі чудесні речі.Щоб підсилити Ваше почуття гордості за країну, розкажу іще одну чудову річ. Напевне, щось чули про теплі склопакети? Ця штука випромінює тепло. Ми робимо їх на обладнанні, яке зробив мій партнер. Гріються ці вікна за рахунок того, що на одну із трьох шибок пакету подається електричний струм. Це та шибка, що вкрита спеціальним дзеркальним напиленням. У результаті, вікна не замерзають, від них узимку йде тепло.Зазвичай такі вікна роблять в громадських місцях, наприклад, у ресторанах. Взимку від вікон іде холод, тому столики коло них, здебільшого, пустують. Якщо ж від скла йде тепло, це викликає захват відвідувачів, бо їм затишно. Воно прозоре, можна сидіти, розглядаючи вулицю, і водночас ніжитися теплом. Це викликає такий "вау!"-ефект.Дружина — просто мама, чи — ділова жінка?Працює. Страшно сказати: вона в мене — кандидат технічних наук! Викладає програмування у Київському національному університеті будівництва та архітектури. Вона є керівником суботньої школи нашої громади і помічник керівника дитячого відділу.Ваші діти — теж адвентисти?Так, старшій доньці 27, вона давно прийняла хрещення. Син має 17 років, охрестився позаторік. Найменшій — 9 років, хреститися ще зарано. Це — свідомий вибір наших дітей, жодного тиску ми не чинили. Коли син у 15 років вирішив прийняти хрещення, ми сумнівалися: чи не рано? Я його питав: "Може, ще подумаєш?", але він так вирішив.Діти також займаються служінням. Старша донька зараз більше часу приділяє своїй дитині. Раніше ж — співала в церкві, зараз — оформлює зал.Син обслуговує зібрання в якості звуко-відеооператора. Він також співає. У минулому був членом клубу слідопитів «Онікс», на багатьох всеукраїнських конкурсах виборював призові місця. Тепер він — наставник цього клубу слідопитів. Одного разу виголошував проповідь, готує наступну.Молодша дочка ходить до клубу «Шукачі пригод», співає в церковному хорі та дуетом. Прославляємо Бога всі разом.Який Ваш основний висновок, виходячи із життєвого досвіду?Не уявляю свого життя без Бога. Увесь мій досвід говорить про те, що іншого сенсу життя немає. Всі наші досягнення, зміна характеру, догляд за тілом, без Бога втрачають сенс. Однаково помреш, то навіщо жив і чогось досягав? Є сенс щось робити тільки заради вічного життя. Коли це розумієш, усе стає на свої місця.Бог показав мені Свою силу у найнебезпечніші миті. Якось їхали з товаришем машиною, він заснув за кермом. На ходу врізалися в паркан, теж дивом обидва залишилися живими. Вийшли з машини обидва неушкоджені.Іншим разом, за кермом автівки потрапив у аварію на ожеледиці. Це було 1999-го року, 1-го березня. Вдень сніг танув, а вночі підмерзало. Вранці, об'їжджаючи чималеньку вибоїну, вивернув руль, але на гладенькому льоду машина була некерована. Занесло, автівкою врізався в автобус. Цілими зосталися тільки водійське сидіння, кермо і двері, через які я вийшов. Решта передньої частини була розплющена. Дивом лишився неушкодженим. Наша сестра з церкви, яка сиділа на передньому пасажирському сидінні, була жива, але діставали її у дуже тяжкому стані: численні переломи, розриви життєво важливих внутрішніх органів. Лежала в реанімації, лікарі не давали шансів, чекали смерті з хвилини на хвилину. Брати і сестри з громади з'їхалися в лікарню і разом молились за неї. І Бог створив диво. Досі жива, вже старенька, але ходить у церкву.Ви розповідаєте жахи, від яких кров холоне. Якісь позитивні дива траплялися?Так, пов'язані з роботою. Якраз під час чергової кризи, років десять тому.До Нового року залишилося три дні, а ми із компаньйоном не мали грошей, щоб виплатити працівникам заробітну плату. Надій, що хтось зробить замовлення просто перед Новорічним святом, звісно, не мали. Аж раптом зателефонував незнайомий чоловік і спитав, чи ми маємо в продажу механізм для автоматичних в’їзних воріт італійського виробництва. Його цікавила тільки певна марка.Ми дуже здивувалися. Механізми саме цього виробника у нас, дійсно, були, але їх мало хто хотів купляти. Ми були, якийсь час, представниками цієї компанії і завезли з Італії партію. Товар погано розходився через велику ціну, яка пояснювалася високою якістю та надійністю. Не мавши попиту, ми більше їх не завозили. Були аналогічні пристрої інших виробників, теж якісні і значно дешевші, але "новорічний" покупець довіряв лише цьому бренду. Розказав, що на його воротах механізм пропрацював двадцять років. Коли зламався, шукав саме такий у різних продавців, але ніде не міг знайти. Зрештою, подзвонив виробникам в Італію і запитав, як можна придбати такий механізм, а там сказали що тільки у представників в Україні, дали наш номер телефону. У нас цих механізмів лишилося декілька штук, лежали на складі кілька років.Наступного дня ми відправили йому покупку поштою, а за день до Нового року він перерахував гроші. У банку ми стояли, перед самим закриттям, останніми в черзі до каси, в напруженні, що касири можуть відмовити у видачі коштів. Пощастило, видали.Механізм був таким дорогим, що суми вистачило видати всім працівникам зарплату, зробити подарунки і залишилися ще гроші. Мій компаньйон, який не є вірянином і стверджує, що колись наука пояснить усі чуда, того дня погодився, що сталося диво.Запитання — Вікторія Березка
