Київська адвентистська громада людей з порушенням слуху існує у Києві на Подолі вже три десятиліття, і за цей час вона пройшла шлях від перших невеликих зібрань до сформованої спільноти. Як виникла потреба в окремій громаді для глухих, розповідає пастор Олег Шумчук.
Служу в цій громаді 10 років. До мене тут служив пастор Федір Гончаренко, і його служіння тривало приблизно 20 років.
Перші хрещення глухих у Києві відбувалися у 1992 році, а в середині 1990-х громада почала активно зростати.
У той період проходило багато євангелізаційних програм, тому й кількість людей швидко збільшувалася — тоді громада могла налічувати близько 100–130 осіб. Далі розвиток тривав хвилями: хтось приєднувався, хтось відходив, але життя громади тривало.
Як взагалі виникла ідея створення громади глухих у Києві? Чому з’явилася потреба в окремій громаді?
Вона виникла після біблійної програми Джона Картера 1995 року.
Її відвідало близько 52.000 осіб, а у водах Дніпра прийняло хрещення 2819 людей. Тоді постало питання: як організувати подальше служіння для такої кількості людей. Хто саме першим це запропонував, точно вже складно сказати, але серед служителів і керівництва сформувалося розуміння, що потрібна окрема громада для глухих.
Спільні зібрання глухих з людьми, які чують, були для глухих неефективними, адже різний рівень сприйняття, різний менталітет, інший спосіб комунікації створювали бар’єри. Глухі особи не отримували повноцінного розуміння і часто втрачали інтерес.
Тому окрема громада стала логічним рішенням — місце, де спілкування відбувається жестовою мовою безпосередньо, без посередництва, і де люди можуть повноцінно розуміти й бути включеними в життя спільноти.
Які були особливості служіння людям з порушеннями слуху на той час?
Треба розуміти, що раніше майже не було досвіду роботи з глухими, тому це був пошук: як спілкуватися, як доносити біблійні істини.
Глухі люди — це інший спосіб сприйняття світу, і служителі робили все, що могли на той момент. Вони адаптувалися, навчалися, і це була важлива робота.
Які методи використовували тоді для навчання та євангелізації?
Розвивалися табори для таких людей — це був один із головних інструментів євангелізації. Там спілкувалися, отримували духовні знання, і саме через такі поїздки багато хто приходив до віри.
Також використовували візуальні методи: малюнки, слайди, прості матеріали, схожі на дитячі. Інколи застосовували навіть старі аудіовізуальні пристрої, як-от фонографи, щоб якось передати зміст.
Нещодавно з’явилася
Біблія в коміксах українською мовою. Наклад дуже швидко розійшовся, і це ще раз показало, що візуальний спосіб подачі — через зображення, відео, слайди — є для цієї аудиторії найзрозумілішим і найефективнішим.
Розкажіть про розвиток громади глухих за останні роки.
Майже щороку у громаді відбувалися хрещення — по шість-вісім людей. У період з 2000 по 2015 рік у громаді було в середньому 100–110 людей. Коли я почав служіння у 2015 році, людей стало менше — близько 80.
Працювали домашні групи. У Києві було три-чотири такі спільноти, де люди збиралися по домівках, вивчали Біблію і спілкувалися жестовою мовою.
Окремо проводили церковні свята — Пасха, Свято Жнив. Завжди організовували гостини, запрошували людей, і таким чином громада ставала відомою серед людей з порушенням слуху в Києві.
Коли почався коронавірус, громада перейшла в онлайн-формат: з’явилися декілька Telegram-груп, що дозволило зберегти зв’язок у період ізоляції.
Після початку повномасштабної війни частина громади виїхала за кордон, активність зменшилася, але зараз поступово відбувається відновлення: приходять нові люди, зокрема, після одноденної програми у липні сформувалася нова група. Загалом сьогодні у громаді 87 членів.
Чим зараз характеризується служіння у громаді?
Служіння глухим має виражений соціальний характер. Це не лише духовна підтримка, а й реальна допомога у повсякденному житті: супровід у лікарні, переклад, гуманітарна допомога. Люди часто приходять саме тому, що тут вони відчувають підтримку і спілкування.
Щосуботи відбуваються спільні зустрічі: спочатку коротка духовна частина, а потім неформальне спілкування за столом, що вже стало сталою традицією громади.
Також зараз триває робота над створенням української жестової Біблії у форматі
мобільного додатка. Ідея в тому, щоб люди могли краще розуміти текст Писання, бо часто вони бачать слова, але не до кінця розуміють їхній зміст. Паралельно відбувається перехід на українську жестову мову — через навчання та курси, щоб поступово розвивати власну мовну систему.
Як проходить богослужіння у вашій громаді? Чим воно відрізняється від звичайного?
Служіння проходить майже так само, як і в громадах для чуючих: є суботня школа, спів, місійні вісті, далі проповідь, оголошення, пожертви — усе як зазвичай. Різниця лише в тому, що все відбувається жестовою мовою без перекладу.
Пісні, наприклад, виконують у форматі караоке: людина виходить і веде спів, а громада співає жестами. Це не переклад, це саме ведення співу жестовою мовою. Наразі цим займається моя дружина, вона також працює над адаптацією пісень для людей з порушенням слуху.
Суботня школа може проходити по класах або її ведуть глухі вчителі та лідери, яких ми готуємо. Проповідую я також жестовою мовою, маю порушення слуху. Одне вухо не чує зовсім, іншим я чую частково, тому для мене це середовище дуже близьке і зрозуміле.
Чи відрізняється темп служіння жестовою мовою від звичайного мовлення?
Майже ні. Часто здається, що жестова мова повільніша, але це не зовсім так. Один жест може передавати кілька слів, а інколи кілька жестів означають одне слово. Тому інформація вирівнюється, і темп залишається приблизно таким самим. Затримки можуть з’являтися лише тоді, коли потрібно щось детально пояснити, але загалом ритм служіння зберігається.
Ви колись працювали і з чуючими громадами. Чи відчували різницю?
Я мав такий досвід служіння у різних регіонах, але зрозумів, що це не моє. Я ніби просто «відпрацьовував» служіння, але без внутрішнього відчуття реалізації. З глухими я працюю вже 20 років і відчуваю, що можу реалізувати себе повноцінно. Тут я знайшов своє покликання і свій напрямок служіння.
Що найважливіше памʼятати людині, яка приходить проповідувати у вашу громаду?
Найперше — простота мови. Складна богословська термінологія й академічні формулювання тут не працюють. Потрібно говорити надзвичайно просто й доступно, але без утрати глибини змісту.
Важливо використовувати приклади, історії та візуальні образи, адже люди з порушенням слуху «чують очима». Для них проповідь має бути ніби картиною, яку можна побачити й уявити.
Наприклад, одна з моїх проповідей була про те, навіщо потрібна церква. Я пояснював це через образ великого корабля. Показував, що на кораблі є різні люди: комусь подобається корабель і плавання, комусь ні, хтось приходить просто подивитися на нього.
Я не просто розповідаю — я малюю картину жестами і підкріплюю це слайдами. Зазвичай використовую 30–40 слайдів, переважно з малюнками, бо тексту має бути мінімум. Якщо є складні слова, їх окремо пояснюю.
Людям з порушенням слуху подобається структура: коли є чіткі пункти — перше, друге, третє. Такий формат допомагає їм краще запам’ятовувати. Інколи вони конспектують ті пункти.
Які теми найкраще сприймає громада?
Знову ж таки, найкраще сприймаються ті теми, які можна «побачити». Є теми, які сприймаються складніше, наприклад, про смерть або абстрактні речі без образів. Натомість дуже добре заходить тема здорового способу життя — це одна з найулюбленіших. Також є близькими теми стосунків між людьми, єдності, прощення, бо це те, з чим вони реально стикаються в житті.
Загалом, головне — говорити просто, образно і через приклади. Тоді проповідь стає не просто словами, а зрозумілою картиною, яку люди можуть побачити і відчути.
Жестова мова у телевізійних програмах частково допомагає, але сьогодні вона уже не настільки ефективна, як раніше. Можливо, до появи YouTube і Instagram блогерського контенту це був дуже важливий формат, однак зараз він поступово втрачає актуальність. Це видно навіть по переглядах — вони зазвичай невеликі.
Розвивається контент саме жестовою мовою, а не перегляд вимовлених слів. Коли люди самі записують відео й передають інформацію жестовою мовою, рівень сприйняття значно вищий.
Важливо розуміти різницю між перекладом і прямою жестовою мовою: переклад сприймається складніше і не завжди повністю зрозумілий, тоді як жестова мова дає глухим відчуття «свого» контенту. Саме тому сьогодні блоги й новини жестовою мовою стають набагато доступнішими й ближчими для людей із порушенням слуху.
Це міжконфесійний проєкт, який ініціювало та підтримує Українське біблійне товариство. До роботи залучені представники різних церков — православних, католицьких, баптистських, п’ятидесятницьких, харизматичних, а також адвентистської церкви.
Деякі книги вже доступні в додатку, інші ще в роботі. Ідея в тому, щоб поступово створити повну Біблію жестовою мовою.
Важливо, що цей додаток не обмежується лише Україною. У ньому представлені різні країни, і кожна має свою жестову мову, тож переклади відрізняються. У деяких країнах Біблія вже повністю перекладена, а десь робота ще триває.
Зараз над українською версією працює команда фахівців, які спільно обговорюють, як найточніше передати зміст жестовою мовою. Раніше такі зустрічі відбувалися офлайн у Києві, але зараз через війну багато хто виїхав, тому комунікація перейшла у Telegram.
Якої допомоги зараз найбільше потребує ваша громада?
Одна з головних потреб сьогодні — це розвиток власної медіаприсутності. Громада хоче мати свої платформи: YouTube-канал або сторінки у соцмережах, де можна ділитися проповідями, піснями та іншим контентом.
Але для нас важливо не просто транслювати щось із перекладом. Найцінніше, коли самі люди з порушеннями слуху беруть у цьому участь, бо ніхто не донесе зміст так глибоко і зрозуміло, як людина, яка говорить жестовою мовою від себе.
Важлива потреба — створення якісного християнського контенту жестовою мовою, зокрема, пісень. Зараз існують збірники, але вони не зовсім підходять для цієї аудиторії, тому виникає запит на адаптацію або створення матеріалів спеціально для жестової мови.
Сьогодні це найзручніше реалізовувати через онлайн-формати, передусім YouTube, де контент доступний і легко поширюється.
Опишіть соціально-демографічний портрет вашої громади. Хто ці люди?
Громада досить різноманітна, але має свої характерні риси. Якщо говорити про співвідношення чоловіків і жінок, то раніше переважали жінки — приблизно 70% до 30%. Однак останнім часом ситуація змінилася: кількість чоловіків і жінок майже зрівнялася, і навіть за останні місяці до громади почало приходити більше чоловіків.
Переважно це люди старшого віку. Наймолодшим членам громади близько 40 років, а найстаршим — 80–85, і навіть у такому віці вони залишаються активними та залученими до життя церкви. Молодих людей зараз майже немає, значною мірою через виїзд за кордон.
Близько 70% членів громади є працевлаштованими. Серед них є люди різного віку, включно з пенсіонерами, які також продовжують працювати. Основні сфери зайнятості — це робота в супермаркетах (викладка товарів, прибирання, інколи каси), таксі, а також інші доступні для них види праці.
Зазвичай люди з порушенням слуху створюють сім’ї між собою. Шлюби з людьми, які чують, трапляються рідко, і в нашій громаді таких випадків немає. Порушення слуху можуть мати спадковий характер, тому бувають родини, де немає жодної людини з ідеальним слухом. Наприклад, у нас є сім’я, де глухими є і дідусь з бабусею, і їхні діти, і навіть онуки.
Як члени громади приходять до віри?
Історії навернення різні, але є кілька спільних моментів. Наприклад, одна жінка багато разів їздила з нами в оздоровчий центр. Саме через ці поїздки, через спілкування, атмосферу і програму вона поступово відкрилася, прийняла Ісуса і згодом охрестилася. Насправді саме через такі формати — оздоровчі центри, табори, спільні виїзди — люди найчастіше приходять до віри.
Важливу роль відіграють не лише навчання чи біблійні уроки, а й відчуття прийняття й належності. Людині важливо побачити, що її тут чекають і вона потрібна. Це часто має навіть більший вплив, ніж слова.
Також велике значення має практична турбота: спільні зустрічі, обіди, живе спілкування і підтримка. Люди з порушенням слуху багато сприймають через те, що бачать і переживають, тому дія і присутність важать більше, ніж теорія.
Буває навіть так, що людина ще не має глибоких знань Біблії, але, будучи частиною громади, поступово приходить до рішення про хрещення. Це процес, у якому віра формується крок за кроком уже всередині спільноти.
Чим відрізняється віра людини з порушенням слуху? Як би ви пояснили людині, яка чує, хто такий глухий християнин?
Різниця починається значно глибше, ніж просто відсутність слуху — вона у самому способі сприйняття світу.
Чуюча дитина з перших днів занурена у звуки: голоси, мову, інтонації, побутовий шум. Це поступово формує її мислення і мовлення. Натомість глуха дитина від народження живе у візуальному світі. Вона сприймає все через зір і жести, і саме так вибудовується її мова та спосіб розуміння реальності.
Ще одна цікава річ: такі люди не чують багатьох негативних речей — образ, грубих слів, шуму інформації. І це теж впливає. Часто вони більш спокійні, менш перевантажені цим шумом.
Я навіть деколи запитую: «Ти хотів би чути?» І людина відповідає: «А навіщо?», бо для неї цей світ вже є повноцінним і зрозумілим у тому вигляді, в якому вона його знає.
Те саме стосується і віри. Людина з порушенням слуху переживає його по-іншому: більше через досвід, через те, що бачить і відчуває у спільноті, ніж через слова.
Запитання – Максим БалаклицькийКонтакти громади: 0932204175 (Telegram and WhatsApp)
Адреса: вулиця Лук'янівська, 9/10А, корпус Б, Київ, Україна, 04052. Богослужіння: субота 10:00.
