Яка роль християнського світогляду у вихованні дітей, з якими труднощами доводиться зустрічатися прийомним батькам, — на ці та інші питання відповідає Юлія Сергієнко, мати, яка виховує прийомних дітей.
Наша сім’я велика, зараз ми живемо в Новгород-Сіверському Чернігівської області. Ми з чоловіком Валерієм виховуємо 10 дітей: 3 наших біологічних і 7 дітей прийомних, готуємося ще взяти дівчинку. Діти різного віку, деякі повиростали і вийшли з нашої сім’ї. Найстарша Христина, їй 26 років, вона живе в Чернігові, Карина, 17 років, навчається на кухаря. Готуємося взяти в нашу сім’ю ще одну дівчинку.Як у вас з’явилося бажання взяти на виховання дитини? Це було 12 років тому, коли народилася наша друга донька Настуня. Після народження Христини у нас довго не було дітей, ми дуже хотіли мати дитину і коли я читала 1 Книгу Самуїлову, як Анна молилася про сина, Бог відкрив мені, що через рік у мене буде дитина, так з’явилася Настінька, дитя обітниці. Вийшло, що різниця у віці між Христиною і Настею — 14,5 років. Десь через півроку в нашій Церкві роздавали календарики, на яких були фотографії діток, а також історії про усиновлення, про те, як важко дитині без сім’ї. І тоді у нас з’явилося бажання взяти прийомних дітей. Але тоді ще у нас не було свого житла, ми були на служінні і часто переїжджали. Через п’ять років Бог дав нам можливість мати своє житло і ми взяли під опіку хлопчика Вітю, було багато переживань і молитов, мама хлопчика змінила спосіб життя, виправилася і ми віддали їй сина назад. Потім в нашій родині з’явилося двоє діток: Алла і Вова. Півроку тому ми переїхали з Полтавської області в Новгород-Сіверський і тепер наша сім’я велика.Тільки Бог може допомогти вам у вихованні дітей
Розкажіть більше про ваших дітей.
Старша в нашій сім’ї Алла, їй 15 років, творча дівчинка, помічниця, намагається навчається, посидюща, любить малювати, робить орігамі і готується до хрещення, Настя вже прийняла хрещення, їй 12 років, навчається відмінно, добра і спокійна. Не можу сказати, що всі діти у нас однакові, але у них є спільні риси характеру: вони дуже доброзичливі і велелюбні. Люблять піклуватися, допомагати один одному, звичайно, не обходиться без розбіжностей, але вміють прощати. Хлопчаки як хлопчаки: хтось любить побалуватися, хтось пограти, люблять займатися спортом. Сенечка, йому 14 років, він вчиться середньо, але нікого не образить, намагається допомогти, послужити. Вова любить риболовлю, Артем захоплюється картингом, грає на фортепіано, Діана, їй 10, спортивна дівчинка, любить співати, Тимофій 9 років, не говорить, він аутист, але з дітьми знаходить спільну мову, любить грати з м’ячиком. Наймолодша Алінка, їй 7 років, з нами вже півроку, пішла в перший клас. Дуже талановита і життєрадісна дівчинка.
Як проходив етап «звикання» дитини до нової сім’ї?
У кожної дитини своя доля, свої проблеми, життєвий багаж. Чим менше дитина, тим їй легше звикнути. Коли ми взяли Вітю, йому було 1,5 року, мамою і татом для нього були ми, але він дуже ревнував, забирав у молодших іграшки, але коли зрозумів, що у нього ніхто нічого не забирає, то заспокоївся.Найскладніший період — це перші півроку. У цей період потрібно максимально оточити дитину ласкою, увагою, любов’ю і терпінням. Згодом можна виправити всі недоліки — Він дасть мудрість і силу. Без Бога це зробити практично неможливо.
Чи було так, що вас відмовляли брати дітей?
Так, звичайно, було і таке. Нам говорили, що ми не впораємося, що у нас і так проблем вистачає, адже є дитина інвалід. Півроку тому, коли ми переїжджали, у нас було 4 дітей: 2 своїх і 2 прийомних. Так вийшло, що одна сім’я за станом здоров’я не могла виховувати дітей. Ми були з ними знайомі і вирішили їх взяти, тому що не хотілося, щоб діти поневірялися по дитбудинках та інтернатах. Для дітей краще рости в сім’ї, тим більше у віруючій.
Виходить, що вам довелося і переїжджати і брати в сім’ю нових дітей?
Нам нелегко далося рішення про переїзд, ми багато молилися, запитували у Господа і коли ми переконалися, яка воля Божа, то переїхали в Новгород-Сіверський і взяли в сім’ю ще п’ятьох дітей. Вийшло так, що ці діти, яких ми взяли, раніше жили в цьому будинку, куди ми переїхали. Потім держава викупила будинок і віддала нам в оренду як дитячий будинок сімейного типу. І діти говорили: це ваші тато з мамою, а це наш дім. Довелося багато попрацювати, щоб вони зрозуміли, що і будинок, і батьки, і все, що їм дав Бог — це все загальне, що ми не ділимо дітей на своїх і чужих, на біологічних і прийомних, що вони всі наші діти. Ми пояснюємо їм: «Діти, у вас величезна перевага, Бог дав вам другий шанс; з якихось причин ви не змогли жити в своїй сім’ї, немає мами і тата, але ми ваші нові тато та мама, Бог дав нам у серці любов до кожного з вас і ніхто інший не може зайняти ваше місце в наших серцях. Ми так сильно вас любимо, тому що Бог сильно любить нас усіх. Ми все Божа сім’я!». Молимося, щоб Дух Святий жив у їхніх серцях, щоб Бог допомагав їм примиряться. І ми бачимо протягом цих півроку, як діти стають ближче один до одного, рідніше, як вони менше сперечаються, більше підтримують, заступаються один за одного у школі. Всі разом ми ходимо в ліс по гриби, йдемо в походи, працюємо на городі.
Виходить так, що спільне проведення часу зближує дітей, таких різних?
Так, це так; зараз ми плануємо новий проект, що сприяє об’єднанню. Ми хочемо запрошувати в нашу сім’ю дітей з особливими потребами, щоб такі діти знайомилися і дружили з нашими дітьми, могли почути історії, що розповідають про Бога, малювали, грали разом. Наприклад, Алла могла б показати, що вона вміє робити, як малює, робить орігамі, інші теж поділилися своїми вміннями. І тоді діти, які прийдуть до нас могли б вибрати те, що їм подобається. Так розвивалася б дружба і діти з особливими потребами не відчували б себе самотніми. Ми готуємося, щоб з Божою допомогою почати цей проект. Як вам доводиться справлятися з труднощами, що виникають в процесі виховання дітей?Труднощі завжди є, наприклад, ревнощі, суперництво, дитина зіпсувала іграшку, тому що подарували не йому. Але коли виникають ті чи інші проблеми, ми ще більше молимося, читаємо Біблію, книги Духу пророцтва.
Притчи 3:5
Саме там є всі необхідні поради, які допомагають у різних ситуаціях, як виховувати, як коригувати поведінку, як пояснити дитині, що можна, чому не можна. Я бачу, як Бог діє в житті дитини і поступово недоліки йдуть, але це боротьба, потрібно багато любові і багато терпіння.
Якщо ви бачите, що дитина виходить з-під контролю, стаєте на коліна, щоб він чув ваші переживання, як ви відкриваєте їх перед Богом, що ви потребуєте допомоги згори і самі нічого не можете зробити, але вірите, що тільки Бог може змінити його серце, тоді дитина починає розуміти, Бог впливає на його серце. Тільки через цей досвід можна щось зробити.
Бували такі кризові моменти, коли опускалися руки і нічого вже не хотілося, ми включали пісні — хвали Богові. І коли звучав спів, що прославляє Господа, все поступово ставало на свої місця.
По-перше, вся образа уходила, по-друге, не залишалося гніву, по-третє, діти заспокоюються, по-четверте, ми бачили, як приходило усвідомлення дитиною своєї провини, і він або вона приходили і просили прощення. Всі ці негативні моменти згладжувалися, коли в будинку звучала хвала Богу. Тому, коли вам буде дуже-дуже важко, співайте хвалу Господу, особливо, коли співати не хочеться.
Ваш християнський світогляд має великий вплив на процес виховання дітей?
Так, хочу сказати, що без Бога я б зовсім не впоралася, я б не змогла стільки прощати, проявити терпіння. Я б просто не змогла виховувати дітей без Бога. Це дуже складно. Тільки Господь допомагає все долати, допомагає змінюватися дітям і мені. Ми з чоловіком теж вчимося у дітей, бачачи їх щирість, довіру. Діти надихають нас довіряти Богу, більше молиться, більше служити і проявляти самозречення. Тому наш християнський світогляд відіграє велику роль у вихованні дітей. Важливу роль відіграє спадковість, але ми робимо зі свого боку все, що можемо, вкладаємо у дітей найкраще і довіряємо Богу, тому що Він зробить те, що ми не можемо. Ваші поради тим, у кого «зріє» бажання усиновити дитину.Беріть, ще раз беріть! Бог хоче, щоб у нашій країні не було дітей, які ростуть без батьків. Незважаючи на всі труднощі, всі переживання, всі складнощі цього процесу, ніхто не застрахований від невдач і розчарувань. Але тим не менш, ту радість, яку ви відчуєте, те щастя, яке ви відчуєте від присутності дітей у вашому житті, досліди з Богом, які ви переживете, коли Господь буде давати в ваше серце любов до дітей, коли вони стануть для вас — це не можна порівняти ні з чим. Коли ви побачите, як Бог діє в житті дітей, коли почуєте їх подяку і хвалу Господа — цієї радості-радості матері, я не можу вам передати. Тому моя вам порада — беріть, моліться і просіть Бога, щоб Він дав вам любов до цих дітей і щоб вони полюбили вас.Питання — Наталія Лучак
- Share