Розповідає Віра Дмитрук, керівник і фізичний терапевт Центру відновлення і реабілітації “ДоВіра” міста Кременець Тернопільської області
Наш центр існує більше 20 років. Ми займаємось реабілітацією людей з неврологічними захворюваннями і захворюваннями опорно-рухового апарату.Усе почалося з того, що я втратила робоче декретне місце. Незважаючи на всі прохання до Бога, мене все ж звільнили. Почуття розчарування охопили мій розум. Але сьогодні я вдячна Богові, бо Він дав мені набагато більше.Отже, я втратила роботу і почала працювати на себе: надавала послуги реабілітації спочатку по домівках, потім у себе вдома. Через великий потік пацієнтів довелось залучити свого чоловіка. З часом у нашому домі стало бракувати місця навіть для елементарних потреб, як-от нічний сон.Кількість пацієнтів невпинно зростала, й питання пошуку підходящого приміщення постало дуже гостро. У нашій власності було комерційне приміщення для здійснення купівлі-продажу площею 30 кв. м. Згідно із законодавством України, щоб змінити цільове призначення об’єкта нерухомості, на той час потрібно було оплатити від 15 до 25 тис. грн. У мене не було такої суми, але думка, що потрібно діяти, не залишала. Помолившись, я вирішила укласти угоду з Богом: «Я піду дізнаюся ще раз про переоформлення документів, але підписувати нічого не буду. Керуй, Боже».Пам’ятаю, що це був вівторок. Я передала відповідні папери уповноваженій особі, яка переглянула їх і сказала, що в понеділок відбулися зміни, тому мені потрібно написати дві заяви. На моє запитання: «Яку суму я повинна заплатити?» мені відповіли: «Ви не зрозуміли, Вам потрібно написати дві заяви – і все». Мої руки і ноги тремтіли. Бог зробив для мене чудо. Ми продовжили надавати послуги з реабілітації, але вже не вдома. З часом у нашій команді з’явився ще один працівник, і нам знову забракло місця. Розпочалися пошуки більшого приміщення. Орендна плата практично всюди сягала 10-15 тис. грн. Для нас це була занадто велика сума. Проте, де керує Бог, – там все можливо: ми знайшли підходяще місце за дуже помірну ціну.Наразі наша команда складається з 10 працівників і ми орендуємо приміщення площею 380 кв. м. Працюємо на самозабезпеченні, без дотацій. Наш орендодавець – адвентист Френк Бартек – людина, яка прагне допомогти місту і хоче розвинути наш центр у повноцінний оздоровчий центр.Апаратура в реабілітаційному центрі якісна, а ціни лояльні. На початку війни ми придбали один апарат, потім інший. Пізніше планували купити ще один, вартістю 37 тис. євро. Я розуміла, що така сума для нас непідйомна, тому вкотре звернулася до Бога: «Господи, якщо за 25 тис. євро мені його продадуть, то я візьму». Після того, як я поцікавилася ціною, мені відповіли: «Ми зробимо Вам гарну пропозицію – 25 тис. євро». Якщо чесно, я була не готова придбати його навіть за цю суму, але фраза з іншого боку слухавки змінила моє рішення: «Я Вас бачив лише один раз у житті, я Вас не знаю, але на якомусь невідомому енергетичному рівні я не можу вчинити інакше».Через деякий час мені повідомили, що апарат скоро привезуть. Потрібно було знайти кошти. Менш ніж за тиждень нам вдалось продати квартиру, яка дісталась мені у спадок, на яку довгий час не могли знайти покупця. Ми отримали гроші, але для повної оплати все одно не вистачало, тому я взяла розстрочку.Одного дня, натрапивши на договір із фірмою-продавцем, я зрозуміла, що залишилося не два місяці, як я думала, а лише два дні до завершення строку погашення кредиту. Я пішла до лісу й почала кричати: «Боже, я сама не впораюсь… Ти мене не залишиш?». І у відповідь десь далеко почула дитячий крик: «Ні!». Я сказала: «Боже, це дитина кричить, а Ти мені скажи, Ти мене не залишиш?» І знову почула: «Я сказала: “Ні!”». Як би іронічно це не звучало, але цих двох «ні» мені вистачило, і я не стала запитувати втретє. Згодом мене повідомили, що дозволяють продовжити термін розстрочки ще на два місяці.Бог посилав людей, через яких я отримувала фінансову, матеріальну й моральну допомогу саме в той момент, коли це було найбільше потрібно: дружина загиблого військового, яка пожертвувала 28 тис. грн; жінка, яка була на відкритті нашого центру й подарувала нам тренажер вартістю 80 тис. грн., який ми з вдячністю прийняли, а також інші небайдужі люди.Кожен день у нас є причини для вдячності. Лікар-психолог клініки «Ангелія» Юрій Бондаренко рекомендує вести щоденник подяк, і я раджу це своїм пацієнтам.Я з таких людей, які бачать Бога в усьому. І знаєте, в нашому центрі керівник – не я, я лише представник керівника. Найкраще, коли керує Господь.
