Розповідає Людмила Филипович — провідний науковий співробітник відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Григорія Сковороди Національної Академії Наук України
Ваша оцінка діяльності українського протестантизму за минулий рік, в ідеалі - з початку російського вторгнення 2022 року. Повномасштабне вторгнення 24.02.2022 для більшості стало несподіванкою і неабияким випробуванням. Війна спіткала зненацька і релігійні організації України, які ніяк не могли повірити, що Росія таки здійснила агресію. Особливо були вражені протестанти, які, на відміну від православних чи греко-католиків, не мали конфліктів зі своїми братами по вірі. Євразійство стало для протестантів тією ідейною платформою, яка прийшла на зміну радянському інтернаціоналізму. Євразійство дозволяло культивувати минулі зв’язки гнаних у радянський час протестантів, для яких конфесійна солідарність була важливіша за політичну, національну чи культурну. Болісний відхід українських протестантів від північних братів по вірі намітився уже з 2014 року. А військове вторгнення Росії 2022 року спричинило розрив з російськими структурами, переривання інституційних, персональних, у т.ч. й сімейних зв’язків.Протестантські церкви рішуче засудили війну, чітко вказавши агресора і його жертву. У перші дні війни вони сподівались на підтримку своїх братів у Росії, які мали б стати на сторону жертв, а не політичного режиму Путіна. Не дочекавшись від протестантів Росії християнського засудження агресора, як, до речі, і українські православні не отримали співчуття від патріарха Кирила, в протестантському середовищі України почали формуватися антиросійські настрої, патріотичні, проукраїнські орієнтації. Загалом будучи відносно нейтральними до національних питань, українські пізні протестанти стрімко націоналізувалися. На теоретичному рівні це вилилось в активне обговорення національних питань, у появі богослов’я нації. Але це не стало мейнстрімом. Тому на сьогодні протестантське середовище неоднорідне. У ньому присутні ті, хто однозначно висловився за підтримку України в цій війні, молиться за перемогу, а не тільки за мир, пішов воювати, записався в капелани, активно волонтерить на користь ЗСУ, біженців, нужденних у зоні бойових дій, окупованих територіях. Є там і ті, хто доволі стримано, в дусі християнського пацифізму, сприймає реальність, пояснюючи війну людськими гріхами (гріхом розколу, відсутністю єдності, слабкою релігійністю, ігноруванням саме релігійної поведінки, недостатності молитви). Тут чуємо і молитву, і проповідь за мир, часом за справедливий мир, але без ясних пояснень справедливості. З апокаліптичної перспективи деякі протестанти сподіваються на закінчення війни і відновлення вселюдського християнського братства, в т.ч. і з російськими братами. Такі протестанти уникають служби в ЗСУ, ігнорують повістки, ховаються; маючи трьох дітей, активно користуються правом не йти у військо, хоча крім захисту батьківщини із зброєю в руках, що заборонено вірою, є інші форми служби в ЗСУ.Як українське суспільство поділено на тих, хто на війні й переймається її плином, а також тих, хто живе як і жив, нічим не жертвуючи, нічого не змінивши, - для протестантського середовища характерний такий самий поділ. Серед протестантів є ті, хто робить усе можливе, і це особливо було відчутно в перші дні й тижні війни, коли протестанти доволі оперативно організували вивіз людей з небезпечних районів, ховали людей по підвалах, годували, надавали психологічну допомогу. Одразу ж займалися переправою цілих родин (особливо з дітьми) із повним супроводом за кордон, улаштування потерпілих там при своїх церквах, отримання й надання гуманітарної допомоги переселенцям, розселення по молитовних будинках, забезпечення ліками, товарами першої необхідності. За рахунок чіткої структурованості та високої внутрішньої дисципліни громади протестантів загалом спрацювали грамотно, швидко, результативно. Були створені внутрішньоцерковні штаби, які, сприйнявши війну як катастрофу, ефективно діяли в екстремальних умовах, надаючи всю необхідну допомогу – і транспорт, і житло, і речі, й продукти харчування, і необхідні контакти, консультації. Завдяки своїм закордонним зв’язкам із церквами Європи, в Україну прибувала масштабна гуманітарна допомога по релігійній лінії.Протестанти продемонстрували користь міжінституційних і персональних зв’язків лідерів різних протестантських церков, які сформувалися завдяки функціонуванню міжцерковних рад при облдержадміністраціях. При цьому вони посилались на добрий досвід взаємодопомоги між протестантськими церквами на всеукраїнському рівні. Незважаючи на деномінаційну належність, багато питань вирішувалося на місцях, на рівні регіону чи населеного пункту. Проблеми розв’язувалися швидко, в телефонному режимі. Були створені кол-центри, які надавали консультації і допомогу всім, хто потребує. Пізніше церкви налагодили контакти з державними органами влади, нерелігійними гуманітарними фондами. Через протестантські церкви, як динамічні і надійні структури, держава розподіляла допомогу, яку отримувала від європейських урядів, міжнародних організацій.Нині протестанти продовжують опікуватися переселенцями, які втратили житло і вимушені змінити місце проживання. Вони також, ураховуючи релігійні потреби українців, які опинились за кордоном, створюють громади там, підтримують вірних і фінансово, і морально. Також допомагають віднайти роботу, квартиру, місце навчання для дітей, лікувальні й реабілітаційні центри. За кордоном протестанти підтримують і православних біженців, діляться орендованими приміщеннями для проведення богослужінь, організовують релігійні табори, різні фести.Перед протестантами постало багато викликів. З частиною з них вони успішно справилися. Частина – у стадії вирішення, як наприклад, чисельні виїзди пасторів за кордон і залишення місцевих громад без лідерів вимагають швидкої підготовки нових керівників. Через війну змінився віковий, соціальний, гендерний склад громад, що потребує нових євангелізаційних практик. Виникають проблеми із електрикою, інтернетом, зв’язком, тобто церквам може загрожувати комунікаційна криза. Відійшли у минуле регулярні духовні семінари, ретрити, живі конференції. Більшість навчальних закладів фізично переїхало, втративши і своїх студентів і викладачів, тому вони вимушені були перейти на дистанційну форму, що впливає на якість навчання.Потрібно акумулювати свої ресурси, і людські, і фінансові, бо попереду великі випробування, які вимагатимуть активного включення протестантських церков в складні обставини життя багатьох українців.#опитування2023