Церква як єдиний організм з горизонтальними зв’язками ефективно допомогла під час початкової стихійної евакуації

Розповідає Віталій Бринов, кандидат філософських наук із богослов'я, релігійний експерт та оглядач, лідер домашньої групи для українців у Польщі, батько чотирьох дітей

Що робив український протестантизм за минулий рік, а в ідеалі з початку російського вторгнення 2022?Український протестантизм не дуже готувався до війни. Я працюю в міжнародній компанії, і на початку 2022 року ми отримували дуже чіткі сигнали від бізнес-партнерів про те, що то якщо відбудеться ескалація, то розпочнеться вона саме у другій половині лютого. І тому, принаймні наша компанія, до цього була готова. Вона як могла організувалась, деякі люди виїхали за кордон заздалегідь, а деякі це зробили буквально в останні години до початку вторгення. В Україні я мешкав у Житомирі, і ми в церкві обговорювали питання можливої ескалації та евакуації. Але ніхто це всерйоз не сприйняв, і тому все, що було зроблено - це заправлені паливні баки та хтось запасся готівкою (моя родина так само). Більше не було зроблено нічого. Уже після початку війни, коли дійсно пошла велика евакуація із сходу, то наша церква координувала прийом біженців. Ми координували дії з міською владою, приймали евакуйовані дитячі будинки, допомагали виїхати людям із півночі Житомирської області, тому що ці райони дуже сильно обстрілювали. Я так розумію, що церква, як єдиний організм, який мав ті горизонтальні зв’язки, дуже сильно допомогла людям під час саме цієї стихійної евакуації. І після того налагоджені зв’язки церков із Заходом перетворились на канали постачання гуманітарної допомоги місцевим та соціальної підтримки. І це стало наразі дуже актуальним, люди через війну втратили роботу, доходи, люди стали дуже не впевнені в собі. І тому зараз дуже великий соціальний запит на будь-яку підтримку, в тому числі з боку церкви: і на матеріальну підтримку, і на продуктові набори, і навіть на організоване годування на вулицях. Зараз церкви таким чином ефективно служать в Україні. Негативний момент, який хотілося б підкреслити стосовно українського протестантизму, це позиціонування церкви в часи розпорошення. На жаль, наскільки я можу бачити по сусідніх з Україною європейських країнах, українські євангельські союзи не розглядають питання розширення мережі на Захід, або принаймні піклування про членів своїх церков, які виїхали за кордон. Наскільки мені відомо по ситуації у Польщі, практично всі, хто виїхав і не розірвав зв’язки з церквою - осіли або в польських громадах, або у раніше відкритих українських громадах. І серед тих, хто виїхав, є різні служителі церкви – пастори, диякони, але якась системна робота в напрямку організації тисяч або десятків тисяч людей з однієї деномінації, які тепер знаходяться у Польщі, практично не велася. Принаймні мені не відомо, наприклад, щоб розширювалась мережа церков або створювались нові спільноти саме в рамках конкретної української деномінації. Тому люди, які виїхали, інтегруються в місцеві громади, і намагаються асимілюватись і знаходити нові контакти.Мені здається, що цього не вистачає. Чимало людей, як віруючих, так і тих, хто не належить до жодної церкви, потребує турботи. Вони шукають Бога у складних життєвих обставинах, але через мовний чи культурний бар’єр їм важко відвідувати польські богослужіння. І все ж таки, з боку керівників українських деномінацій, хотілося б побачити зацікавленість у своїх людях, хоч би ті й виїхали за кордон, тобто вважати їх своїми. Зараз ключова національна ідея України, яка дуже вплине на виживання нас як нації, це те, наскільки українці, які виїхали, залишаться залученими у внутрішні українські процеси, та наскільки вони вважатимуться своїми для тих, хто залишився. Або наскільки вони будуть відкинуті. І церква, на жаль, поступає так само, як і держава: вона звертає увагу тільки на внутрішні проблеми, а питання українців за кордоном обминає.Склалось враження, що церкви в Польщі тісніше співпрацюють із суспільством і владою. Наприклад, п’ятидесятницька церква, де ми є членами, користується великою довірою серед бізнесу і суспільних організацій. Під час річного звіту діяльності громади ми дізналися, що через неї українським церквам передали гуманітарної допомоги на суму більше двох мільйонів злотих. Це суто благодійна допомога від бізнесу, яка не включала ті пожертви, які збирала суто церква, й те, що вона купувала. І це тільки одна наша громада, яка знаходиться в м. Щецин, й відносно невелике місто з населенням 450 тисяч. Тобто саме через те, що церкву сприймають з великою довірою, з’явилася можливість для системної допомоги. Українські церкви зараз також мають шанс перейти від стихійної допомоги людям до системного служіння. Сподіваюся, що для цього будуть побудовані мости спілкування, які долають відстані, кордони та розбіжності у поглядах.Розмовляв Максим Балаклицький#опитування2023