Розповідає Віталій Бринов, кандидат філософських наук з богослов'я, християнин-науковець і оглядач суспільно-політичних процесів.
Говорячи про 2025 рік, я б виділив три головних пункти. По-перше, я вважаю, що цей рік став роком розвінчання ілюзій, в якому зникла необґрунтована надія на якесь зовнішнє чудо, яке вирішить проблеми українців і, в першу чергу, швидко закінчить російсько-українську війну. Як ми пам'ятаємо, що в 2024 році до влади у США прийшов Дональд Трамп, на якого покладала сподівання низка американських та українських протестантів. Але очевидно, що світова політика – це не благодійність, не місце втілення чеснот, а місце важких домовленостей, обмінів і жертв. Тобто завжди в договірних відносинах хтось чимось жертвує, а хтось щось виграє, і зазвичай обидві сторони різною мірою йдуть на компроміс. І тому у 2025 році ми побачили, що Трамп не збирається виступати рятівником, вирішуючи українські питання, а прагне вирішити свої внутрішньоамериканські питання і задовільнити власні амбіції. Наприклад, отримати Нобелівську премію миру за будь-яку ціну. Другим важливим моментом у міжнародній політиці я вважаю зміну Папи Римського. Можна сказати, що Папа Франциск був головою тих християн, які необґрунтовано покладалися на ідеали, намагалися проповідувати примирення в усіх конфліктах і закликали до діалогу, не розуміючи, що є усвідомлене зло, чийсь свідомий вибір чинити погано, і людей не можна просто умовити змінити такий свій вибір, і тому доводиться застосовувати силу. На ідеалістичну позицію Папи Франциска спиралося багато людей, організацій і навіть країн. І тому більш реалістична позиція нового Папи, який стверджує, що зі злом треба розмовляти більше з позиції сили, а не умовлянь, чимало змінила. Взагалі вся міжнародна політика зараз відходить від питання декларованих цінностей і наближається до питання спроможностей. І, як ми бачимо, всі широкі об'єднання, унії, союзи йдуть шляхом Організації Об'єднаних Націй, показуючи свою слабкість і неефективність. Саме тому більше уваги починає приділятися місцевим регіональним союзам і місцевим домовленостям, все більше і більше повноважень мають місцеві громади і рішення кожної людини. Тому такі зміни підсвітили те, що українці усвідомили власну потребу у плеканні українськості. Це і є третій пункт, який я хотів би підмітити. Тобто якщо ми самі, як українці, не піклуємося про українську мову, українську культуру, пісні, переклади Біблії, книги і контент, або використання української мови в інформаційному середовищі, то ніхто інший за нас цього не зробить. Кінець-кінцем, виживання української нації не цікаве нікому, крім українців. І тому посилився рух об'єднання навколо певної ідеї. Я спостерігаю принаймні тут, у Польщі, поширення двох головних ідей. Одна з них говорить про посилення важливості національної ідентичності. Тобто живучи на українській землі, ми належимо до українського народу. Тому частина нашої відповідальності як людей – розвивати українську націю і піклуватися про неї.Для іншої національність є другорядною, і важливіше об’єднуватися навколо вчинків, планів та спільних ознак. У першу чергу це ознака мовна, тобто якщо ми розуміємо один одного, то значить у нас немає ні юдея, ні елліна, і ми разом утворюємо церковну спільноту. І так виходить, що прихильники плекання українського фокусуються більше на розвитку українських церков, для них питання українськості виходить на перший план саме тому, що тут дуже легко порозумітися і ми залишаємося в українському культурному контексті, в українських викликах і разом ми працюємо для розбудови українського культурного простору. Якщо питання національності є другорядним, то у 90% випадків відбудеться об'єднання навколо російської мови як спільної для пострадянських країн і колишнього соцтабору. Так виникають спільні білорусько-українські, російсько-українські, кавказько-українські спільноти.Спільна ідея завжди визначає спільні пріоритети, й задля об'єднання з іншими націями люди змушені жертвувати незалежністю у просуванні власного культурного контексту. Я поки не бачив, щоб, наприклад, білоруси розуміли український контекст. Єдиний безпечний спільний контекст, який є у українців з білорусами, росіянами, які тут свідомо живуть за кордоном – це те, що вони тут втекли від чогось поганого і мають тут прихисток. На мою думку, це культивування світогляду біженців, залишків, які просто чекають свого спасіння. Люди з україномовних спільнот, на мій погляд, більш проактивні й намагаються створювати та утримувати ці взаємні скріплюючі зв'язки, намагаючись розбудовувати майбутнє своєї країни.У підсумку я хотів би повернутися до головної тези про те, що 2025 рік – це рік відмови від марних сподівань і повернення до нелегкої реальності, в якій кожна людина має тяжко працювати для перемоги або, принаймні, отримання позитивного майбутнього. І цей рік робить великий наголос на важкому виборі у християнському житті, коли немає єдиної правильної відповіді на життєві ситуації. І якщо раніше християнське слідування за Христом для когось означало “покласти на Нього всі наші турботи” й легко йти по життю, ні про що земне особливо не турбуючись, то цей рік показує, що Бог покладає на людей відповідальність за майбутнє спільнот, країн і світу. Ми бачимо, що безпечний світ ідеалів — це світ, де ніхто нічого не робить. І тому я всіх заохочую спиратися на позиції християнського реалізму, і, не вибудовуючи зайвих ілюзій, спиратися на Бога у прийнятті важких рішень. На мою думку, нам у першу чергу треба опікуватися про збереження життя, збереження власної країни, спокій та мир, і про здатність захистити себе від зла.Щоб краще зрозуміти практику християнського життя у часи криз – гаряче рекомендую дочекатися перекладу книги Райнхольда Нібура "Моральна людина і аморальне суспільство". Ця книга була написана між двома світовими війнами, і вона стала пророчим попередженням про німецький реванш і небезпеку радянської ідеології. Автор доводить: що більшою є суспільна група, то слабшим є вплив на неї чеснот однієї людини, і то сильнішим є вплив некерованих егоїстичних гріховних імпульсів. Друк книги планується на початку 2026 року і, сподіваюся, вона дасть тверде підгрунтя для усвідомлення ролі християн у часи криз і воєн.#опитування2025