Під час чергового нічного обстрілу росіянами України, коли подвір'я нашого молитовного будинку, в результаті роботи ППО по шахедах, час від часу осяювалося рожевим світлом, питання, нав'язане українській нації на генетичному рівні – «Коли ж це все закінчиться?», - в моїй сонній голові знову знайшло свою безмовну яву і злісні обриси. У такі моменти добре усвідомлюєш, що проводити життя тільки в пошуках відповіді на це питання, означало б втрату зв'язку зі справжньою реальністю – Богом, Який виявляє гріховність і незворотну порочність проклятої війни, що витягла з надр людської цивілізації все наймерзенніше і найогидніше.
Ми з дружиною ще довго не могли заснути після цього обстрілу. У подібні моменти складно змалювати словами палітру емоцій, що виникають на цьому тлі. Але милостивий Бог дарував розраду і впевненість у Ньому, підтримавши нас Своєю благодаттю в розумінні всього, що відбувається навколо.Опис наших переживань – мала дещиця того, що пережив і продовжує відчувати наш народ у жорстоких умовах воєнного конфлікту, який знецінив людське життя до межі. На моє глибоке переконання, життєвий устрій людей, які довіряють Богові в цей нещадний і лютий відрізок літопису людства, якісно відрізняється від оцінки подібних досвідів тими, хто з прохолодою ставиться до біблійного сприйняття картини світу в цілому, і, зокрема, до того, що відбувається в Україні. Збірка, під назвою «Україна. Війна. Бог», присвячена досвідам християн, слугує прикладом цього. Її специфічність полягає в тому, що вона, звичайно ж з перших вуст, відтворює глибинну картину переживань членів Церкви адвентистів сьомого дня в Україні, але далеко не лише їх.Кожна розповідь пов'язана з проявом Божественного втручання. Читати літературу подібного змісту нелегко, бо цей процес часто супроводжується «дев'ятим валом» емоцій, що повертає тебе до одного і того ж питання, про яке згадувалося вище, як до своєрідної злісної тіні, що переслідує українців останні два з половиною роки. Але… Кожен досвід окремо взятої людини або ж групи людей, сімей, родичів, часто чужих один одному індивідуумів, не завершується похмурим фіналом в плані моральної і душевної безвиході. І мова не про казки з позитивним кінцем. У ній розповідається не про розгубленість, а про те, як звичайні нащадки Адама та Єви, в хвилини смертельної небезпеки, залишалися людьми, що довіряють Божому провидінню, вселяючи надію в тих, хто втратив дах над головою, сім'ю, друзів, і навіть змушений був залишити свою земну батьківщину.Це розповіді про мужність і героїзм, про радість і смуток, про біль і зцілення, про допомогу і байдужість, про збереження людяності в обставинах, що провокують падіння на рівень зла, і спонукають стати його частиною і, що найгірше, інструментом у його руках. Збірка послужить джерелом натхнення для тих, хто прийняв для себе рішення залишитися в контексті війни в Україні. Адже важливо не просто жити далі, просуватися по життєвій кривій, яку провела війна, а долати негаразди з піднятою головою, не дозволяючи злу розщепити нас на атоми, і, в той самий час, опираючись руйнуванню цілісності картини наших реалістичних прагнень. Подібне можливо тільки у світлі Божественного відкриття про Голгофського страждальця – Ісуса Христа. У Ньому всі фрагменти нашого недосконалого існування з'єднуються в одне, хоч і зіпсоване гріхом, історичне полотно.Перегортаючи сторінки цієї книги, ще раз переконуєшся в реальності зла, в його здатності матеріалізовуватися, лицемірити, оживати, носити конкретні імена і прізвища, проявляти себе тілесно, руйнувати морально і фізично. Але… Згідно зі Святим Письмом, зло і його джерело – сатана або диявол, невічні за своєю природою: «Він витре кожну сльозу з їхніх очей, і не буде більше смерті. Не буде більше ні суму, ні плачу, ні болю, бо все старе минеться» (Об'явл.21:4). Усі віруючі очікують цього, уникаючи запозичення рис озлобленного світу. У всьому необхідно наслідувати лише Христа.Команда Максима Балаклицького виконала чималу роботу зі систематизації та рубрикації матеріалу. Усе доводилося пропускати через себе. Хотілося б, щоб мій короткий відгук стосувався подій минулого і залишився лише у ньому. Але коли я завершував роботу над ним, зазвучала чергова, нерідна й чужа в усьому, повітряна тривога, стало чутно лякаючі звуки пролітаючого шахеда і роботи ППО. На жаль, війна триває і ми продовжуємо жити надією на швидке повернення Господа нашого Ісуса Христа! Володимир Лукін, доктор богослов'я, пастор Книга на сайті видавництва