Історія перекладів Біблії українською мовою

Традиційно вважають, що перші, хто переклав Біблію на близьку до української мови – це Кирило та Мефодій. Але існують свідчення про те що, ще до приходу цих двох людей вже існували переклади Біблії. Наприклад, у «Житті Кирила» описується про те, що Костянтин Філософ (у чернецтві Кирило) у шістидесяті роки ІХ століття відвідав Крим і побачив там Євангелію, яка була написана россійськими письменниками. Це відбулось у 863 році, ще до того, як був винайдений новий слов’янський алфавіт, кирилиця. Звичайно це не була церковнослов’янська мова, але це була мова, на якій розмовляли тоді люди і вона була близькою до сучасної української мови. На підставі цього біографічного свідчення Кирила можна сказати, що переклади частин Біблії, а особливо чистин Нового Заповіту, сягають VIII-IX ст. [13, с.13]

Також у розповіді «Житіє Костянтина» описується про його суперечку у Венеції з прихильниками доктрини, яку автор «Житія» називає треязичною єрессю. «Зібралися проти нього латинські єпископи, і попи, і сорноризці, як ворони на сокола, і спорудили треязичну єресь». «Треязичнікі» вважали, що тільки на трьох мовах, «на яких личить Бога за допомогою письмен славити: єврейській, грецькій і латинській». Вони вважали, що ці мови священні, так як у Євангелії від Луки записана розповідь про те, як був розп’ятий Ісус Христос: «І напис на Ним, написана грецьким, латинським і єврейським: Це цар Юдейський». “Відповідав ж їм Філософ: “Чи не йде дощ від Бога одно на всіх, не сяє Чи для всіх сонце, не дорівнює чи ми всі вдихаємо повітря? Як же ви не соромитесь лише три мови визнавати, а іншим усім народам і племенам велите бути сліпими і глухими? Скажіть мені, навіщо робите Бога немічним, як якщо б не міг дати народам свого листа, або заздрісним, як якщо б не хотів дати? Ми ж знаємо багато народів, що володіють мистецтвом листи і віддають хвалу Богу кожен на своїй мові». [22, c.88-89]Кирило та Мефодій перекладають Біблію на слов’янську мову, алфавіт до якої створив Кирило, і називають її на честь його імені – «кирилицею». Оригіналом для їхнього перекладу була Септуагінта в рукописній редакції «Рецензії Лукіна». [8, с.39] Після їхнього перекладу у 869 році у віці 42 років пoмирає Кирилo. А Мефодія засуджують на довічне ув’язнення баварські єпископи. Засновник слов’янського служіння князь Моравії Ростислав був засліплений і пізніше помер у в’язниці. Пізніше, після двох років ув’язнення, Мефодія відпускають на волю, і він продовжує перекладацьку роботу над церковними книгами, проповідує і готує учнів. Коли він помирає, у 885 році учнів Кирила та Мефодія виганяють з Моравії, а служіння на слов’янській мові забороняється.Після цих подій учнів приймають в Болгарському царстві з великою повагою. В Болгарії, Сербії та на слов’янському Сході починають розповсюджуватись богослужіння, книжкові школи, навчальні заклади та книгописання на слов’янській мові. Примірники Кирило-Мефодіївського перекладу не збереглись до наших часів. [31, с.11] Найдавніші рукописи, які зберіглись до нашого часу, датуються ХІ століттям. З декількох сотен рукописних Біблійних кодексів зберіглись тільки 13 пам’яток. 28 рукописів зберіглися з ХІІ століття, з XIV зберіглося 16 кодексів і 35 частин, а вже з XV століття зберіглось понад 100 екземплярів рукописних текстів. [16, с.14-15]Мову цих рукописів аналізує Г.Воскресенський і відносить всі рукописи за мовним показником до першої та другої редакції за розробленою ним класифікацією слов’янських пам’яток. В першій редакції рукописів досить сильно помітно збереження зв’язків з південнослов’янськими текстами, є багато грецизмів, також використовуються болгарські та сербські слова, але також помітний і вплив місцевої мови. Друга редакція – рукописи, в яких вже ясно виражина рідна мова перекладачів. [16, с.18]У бібліотеках православного слов’янства (Преслав, Тирново, Ресаво, Острог, Вільна, Київ, Новгород, Суздаль, Володимир, Москва) проходив переклад частин Біблії на слов’янську (церковнослов’янську) мову. Перше повне видання Біблії на церковнослов’янську мову підготував Генадій – випускник Київської братської школи у Новгороді у 1499 році. Вона була названа в честь того, хто її склав, та має назву «Генадіївська Біблія». [15, c.9]Під час другої половини XVI ст. на українській території розповсюджується друкарство. Іван Федоров, відомий руський першодрукар, починає розвивати друкарство і видає богословські книги, які використовують церковнослов’янську мову, також богослужбовий «Апостол» та «Учительне Євангеліє» [8, c.98]Після опублікування «Апостола» Іван починає підготовку до друку повної Біблії за підтримки князя Константна Островського. Ця Біблія отримала назву «Біблія Островського», за місцем її видання. Ця Біблія була перекладена з грецького тексту – Септуагінти, до уваги також бралась Біблія Геннадія, переклади церковнослов’янською мовою Максима Грека, чеські списки, старобілоруський переклад Ф.Скорини з Празького видання 1527 року. [8, c. 98] Повна перекладена праця містила в собі 76 книг, 66 канонічних біблійних книг та 10 другоканонічних книг. [33] Перше друковане видання повної Біблії на церковнослов’янську мову було зроблено на Волині в місті Острог у 1581 році. [8, c.98]В Москві у 1663 році закінчується інший переклад Біблії – на основі Острозької Біблії. Нам відомо, що за указом Петра І, який прагнув авторизувати біблійний текст, у середині 1680 років церковнослов’янський переклад був співставлений з Септуагінтою. Працював над редакцією грецькій чернець С.Лідух, запрошений з Італії. В редакції також брали участь викладачі Києво-Могилянської академії: Варлам Ляшевський, Гедеон Сломинський і Яків Блоницький. [13, c.18-19] Після багаторічної колективної праці у 1751 році на світ з’являється ще оди переклад Біблії, видається двотомна Петровсько-Єлизаветська Біблія. [8, c.99] На цей текст посилаються сучасні церковнослов’янські видання православної Біблії.Православна церква, на відміну від Римо-католицької, яка визнала що «Вульгата» (переклад Біблії, здійсненний Ієронімом) тільки канонічна, перша не побачила за потрібне визнати один окремий переклад Біблії. Православ’я не має догматичного тексту. [12, c.36]Професор Євсев нарахував приблизно 4100 рукописів старослов’янською мовою за часи XI-XVIII століть. [4, c.XVII]Якщо не брати до уваги докириличну Біблію, що була втрачена, яку Кирило Філософ бачив у Криму, то можна сказати, що у Київській Русі перекладали Біблію на церковнослов’янську мову для задоволення духовних потреб. Хоча цією мовою не спілкуються сучасні українці, але вона стала священною мовою для православної церкви. Уявлення про те, що церковнослов’янська мова є сакральною мовою, в подальшому стала перешкодою для перекладу Біблії на рідні мови слов’ян.

До XVI ст. великим досягненням слов’ян у сфері націоналізації біблійної мови було введення у церковнослов’янський переклад лише деяких виразів на рідній мові. Тільки з початком європейської Реформації на початку XVI ст. серед слов’ян розпочинається робота над перекладом Біблії на рідні для людей мови.

Першими, хто почав перекладацьку працю, стали білоруси. До з’явлення Біблії на білоруській мові причетний Франциск Скорин – білоруський гуманіст. Він навчався у Кракові та отримав докторський ступінь у Падуї. [8, c.100] Ця людина мала церковні, культурні та богословські зв’язки з Чехією. Він сам, без використання церковнослов’янського перекладу, працював над перекладом Біблії на білоруську мову, і видав її у Празі у 1517 році. [13 c.21] Цей переклад був названий «Біблія Руска: вылодена доктором Франциском Скориной из славного града Полоцка, Богу ко чти и людем посполитым к доброму научению». [8, c.100]Мова перекладу Скорини була наближена до старобілоруської, але вона також мала багато старослов’янських зворотів, а також слів і словосполучень, які були запозичені з європейських мов, якими володів Скорина та ті, хто допомагав йому в перекладі. [13, c.21-22] Текст «Біблії Рускій» був окрашений авторськими передмовами, післясловами, гравюрами. Імовірно, що переклад Біблії був здійснений з Вульгати, але також можливо, що Скорина міг використовувати чеський переклад Біблії 1506 року. [8, c.100]Переклади частин Біблії на староросійську і староукраїнську мову були зроблені у XVI-XVII ст. Переклад на рідні мови народу просували побожні люди та культурні діячі. Сама церква не сприяла перекладу Біблії, а навіть і перешкоджала йому. Вважалось, що на переклад Біблії повипливали чужі, іновірні (протестантські), та чужоземні (німецькі) впливи. Церква хотіла зберегти церковнослов’янську мову як сакральну. Навіть якщо народ не розумів цю мову, священнослужителі проповідували тільки на церковнослов’янській. [8, c.103]Тому переклад Біблії на народну мову у Російській імперії дуже гальмувався. Тільки на початку XIX ст., після того, як контакт Російської імперії з європейським світом почав збільшуватись, на що сильно вплинув у XVIII-XIX ст., російський імператор Олександр І, і також при впливі Святішого Синоду князя Голіцина, у 1814 році було засноване Російськи Біблійне товариство, яке почало перекладати Біблію на російську мову. Для перекладу була створена комісія з вчених людей – богословів, істориків, археологів і мовознавців. [31, с.16-21, 25-26] Переклади виконувались з давньогрецького тексту Біблії – Септуанінти, Вульгати – перекладу на латинську, а також з інших перекладів Біблії. [13, c.23] Переклад Нового Заповіту, а також Псалтиря і П’ятикнижжя був здійснений у 1816-1825 роках. По мірі того, як закінчувались переклади окремих частин, вони видавались відразу після перекладу. [31, c.28-45]Частини перекладу Біблійного Товариства були гарно сприйняті народом. Але також були і ті, хто не сприймали новизну перекладу через те, що у народі з покон віків була закладена у менталітет така річ, як сакральна мова. Також сильною перешкодою для перекладу Біблії стало, коли декабристи у 1825 році ліквідували всі можливі осередки іноземних впливів. Це все призвело до того, що у 1826 році було закрито Біблійне Товариство і навіть цілі тиражі книг були спалені, а людей, які самі намагались читати Біблію, засуджували. [31, c.46-94, 117-118]Після цих подій переклад Біблії офіційно було заборонений, тому люди почали перекладати її як приватні особи. Одну з головних ролей зіграла перекладацька робота професора Г.Павського. Він перекладав П’ятикнижжя на протязі 1818-1835 років. Також після перекладу Павського велику роль зіграв переклад книг Старого Заповіту, зроблений студентами Санкт-Петербурзької духовної академії у 1838-1841 роках. Але їхню діяльність було розкрито і майже всі їхні роботи були знищені. [31, c.133-207]Наступна праця над перекладом була здійснена алтайським місіонером – архімандритом Макарієм. Але його переклад не витримав критику на самостійність через те, що він часто тільки редагував переклад Павського. Робота Макарія над актуалізацією Біблії призвела до того, що російською владою були запущені репресії в його сторону. Коли він зрозумів, що підтримки від держави не отримає, він вирішив видати переклад Старого Заповіту в іншій державі – Палестині, але своїх планів не здійснив, так як захворів і помер у 1847 році. Але його роботу було продовжено, і протягом 1860-1867 років його переклад був виданий. [31, с.207-240, 329-331]Перекладацька робота Павського і Макарія спонукала пізніше продовжити переклад Біблії Російським Біблійним товариством. Після трьох днів дискусії на тему необхідності перекладу Біблії, у 1858 році Синод дозволяє продовжувати роботу над перекладом, що також підтвердив цар Олександр ІІ. Робота над перекладом розпочинається у 1859 році, за підтримки чотирьох духовних академій тогочасної Російської імперії – в Казані, Москві, Петербурзі та Києві. Переклад здійснювався з масоретського тексту, також брались до уваги грецький та слов’янський переклади. Переклад Нового Заповіту здійснили з грецького тексту та слов’янських видань. [31, с.261-323, 333-338]Після завершення перекладу Біблії російською мовою у 1876 році він отримує назву «Синодальний». Церква також визнає цей переклад і ставить його на рівні з церковнослов’янським текстом. На цей час Синодальний переклад використовується як основа майже до всіх перекладів, які видавались. Синодальна Біблія перевидавалась у 1926 і 1980 роках ХХ століття, а також з 1956 року вона вже видавалась Московським патріархатом. [8, c.105]

Реформаторський вплив з заходу у XVI ст. підсилив бажання народу читати Біблію рідною мовою в Україні. Тому на цей території почались роботи над перекладом Біблії та з’явилися частини Біблії, зроблені на староукраїнській мові.

На протязі 1556-1561 років йде робота над перекладом Пересопицького Євангелія. Це один з найвідоміших перекладів біблійного тексту в Україні. Роботу над перекладом виконав Пересопицький, архімандрит Причистенського монастиря на Волині, Григорій. Переписав цей переклад Михайло. Переклад на давньоукраїнську мову гуртувався за допомогою давньослов’янського, польського та чеського текстів. Цей переклад використовувався не тільки у релігійних навчальних цілях, але і для простого читання в народі. Рукопис містив у собі, окрім чотирьох Євангелій, пояснення до важко зрозумілих текстів, також стисло був записаний зміст кожного розділу. [8, c.100-101] Наприкінці XVII ст. Євангеліє зберігалось у бібліотеці Івана Мазепи, а потім, досить багато часу, –у церковних закладах Переяслава та Полтави. Зараз Пересопницьке Євангеліє зберігається у Києві і вважається національною святинею. Важливо підмітити, що коли президенти України складають клятву, вони це роблять саме на цьому перекладі. [8, c.101]У 1563-1572 роках з’являється нова частина перекладу Біблії, яку називають Крехівським Апостолом. [5, c.26] В цьому перекладі містяться книга Дії Апостолів, Послань, Апокаліпсису та апокрифічне послання Павла до лаодикійців. Переклад був здійснений з Раздивіллівської Біблії 1563 року, також перекладач використовував переклад Скорини, церковнослов’янські переклади, твори італійських богословів, а також, можливо, грецький текст. У цьому перекладі добре відображається вплив староукраїнських народних мов. [8, c.101]У 1568 році з’являється новий переклад Євангелія Івана Федорова. Пізніше, у 1574 році, ним був перекладений «Львівський Апостол». [5, c.26] «Львівський Апостол» став першою друкованою книгою на Україні. [15, c.9] У 1571 році завершується робота над перекладом рукопису Б.Тиминського, М.Чеховича (видається у 1577 році), С.Будного у 1570 році, В.Нагалевського у 1580 році. [26, c.385] Приведені вище переклади були приватними частинами перекладу Нового Заповіту на староукраїнську мову, які включали в себе також і коментарі до перекладу. Але ці переклади не здобули великої популярності. [29, c.2]Загальна картина біблійних видань у XVI столітті показує, що частини Біблії були на той час у грамотних людей та Біблія все глибше проникала у серця тогочасних українців. [5, c.26]Дем’ян Наливайко у XVII ст. продовжує перекладацько-видавницьку роботу Івана Федорова в Острозькій академії. Наливайко друкував роботи Отців Церкви та переклади церковнослов’янською і староукраїнською мовами. Церковні братства також багато зусиль докладали до того, щоб провідницька діяльність, а особливо переклад Біблії, були на рідній мові. [21]Братство Петра Могили до 70-літнього ювілею надрукування Острозької Біблії готували новий переклад Біблії староукраїнською мовою. Цей проект очолив сам Петро Могила, митрополит Київський та всієї Русі-України. [24, c.7-8] На меті ініціаторів Київська Біблія повинна була бути не просто як перевидання Острозїької Біблії, а мала адаптувати Біблію до тогочасної літературної мови українців. Переклад цього видання здійснили вчені ченці на чолі з Сильвестором Косівним, переклад здійснювався у 1636-1638 роках. [13, c.27]Київське видання 1651 року також відрізнялось від оригіналу тим, що воно було прикрашеним різними ілюстраціями, яких не було в Острозькій Біблії. Також важливо відзначити, що кожній книзі, що виходила з-під його друкарського станка, у Києво-Печерській Лаврі додавались ілюстрації. А видання книг «Тріодь Квітна» у 1631 році, «Євангеліє Учительне» у 1627 році [25; 26] і «Великий Требник», виданий у 1646 році, були проілюстровані гравюрами дуже високої якості. [27, c.19]У 1680 році Симоном Полоцьким був перекладений «Псалтир». [8, c.102]Видавання описаних раніше перекладів було загальмовано тим, що Україна в в 1686 році втрачала свою самостійність і розподілялася між Польщею та Москвою. Це призвело до того, що у релігійному світі Київський митрополит приєднався до Московського патріархату. [20, c.51-52, 192-205] Подальші події розвиваються так, що у 1692 році Московським православним патріархатом було прийняте рішення про заборону всіх українських видань духовної літератури, у тому числі і Біблії. Петро І підтримує це рішення і на державному рівні також забороняє друкування літератури українською мовою. Ця заборона стала прикладом для сотень циркулярів, указів, інструкцій державних органів Росії щодо друкування книг в Україні аж до ХХ ст. [21]Але навіть в умовах переслідування українські націоналісти все ж таки обходили закон і публікували на українській мові частини Біблії. У українських класиків в період з XVIII по XIX ст. Біблія також займала важливе місце. Наприклад, Григорій Сковорода написав поетичний цикл «Сад Божественних пісень», Іван Франко – епічну поему «Мойсей», Леся Українка – п’єсу «У катакомбах». [13, c.32]Також важливо підмітити, що у цей час частини Священного Письма були переписані, оспівані, перекладені такими діячами, як Г.Квітка-Основ’яненко, П.Гулак-Артемовський, С.Руданський, Т.Шевченко, М.Костомаров, М.Гулак, О.Навроцький [15, с.10], М.Шашкевич, О.Кониський, Б.Кравців та інші. [7, с.ХVІІІ]Отже, можна сказати, що реформаторський вплив Заходу також дійшов і до нас. На Україні розпочалися часткові переклади Біблії, з’явилося Пересопецьке Євангеліє, яке стало відомим навіть до нашого часу. Однак перекладацька робота того часу не була простою. Втративши державність України, вона сильно загальмовується через втручання інших держав в українську політику. Але це не зупинило людей перекладати Священне Письмо. Люди бажали читати Біблію і тому робота над перекладом була необхідною.

Творчість таких поетів, драматургів, прозаїків, вчених-гуманітаріїв, як Іван Котляревський, Григорій Сковорода, Григорій Квітка-Основ’яненко, Євген Гребінка, а також Тарас Шевченко вплинула на те, що в Україні українська літературна і наукова мова у XVIII-XIX ст. вже сформувалась. [13, c.29]

Так сталось, що українська мова була принижена польською і австрійською державами, а Російська імперія заборонила розвиток української мови у 1863 році через те, що українська мова почала набирати великі обороти. Був виданий Валуєвський указ, який забороняв друкувати та видавати щось на українській мові, але і в такий складний час були люди, які перекладали Біблію на українську мову та давали її народу. [29, c.2]У таких умовах у ХІХ ст. працював над перекладом Біблії на українську мову Пилип Мочаревський. Він переклав Євангеліє і Дії Апостолів [21] та видав перекладині ним частини Біблії з паралельним церковнослов’янським текстом. [9, c.27] Мочаревський був одним з найдосконаліших перекладачів того часу за літературним перекладом, стилем і мовою. [13, c.31] Але Святіший Синод заборонив друкувати цей переклад, навіть не звертаючи увагу на те, що Російська Академія Наук оцінила переклад позитивно. [21] Тільки після 1905 року через революцію був даний дозвіл на його друкування. Переклад був виданий у 1907 році, через 47 років після того, як був надрукований, аж після смерті свого автора. [13, c.32]Також потрібно взяти до уваги переклад Псалтиря, який був здійснений у 1859 році протоієреєм І.Максимовим, представником духовно-академічної науки, а також професором гебраїстики Київської академії. [8, c.107]На хвилі національного відродження у ХІХ ст. на Галичині перекладом Біблії на української мову займались священники Української Греко-Католицької церкви. У 1842 році Маркіан Шашкевич закінчив роботу над перекладом з оригінального тексту частин Євангелія від Матвія та переклав повністю Євангеліє від Івана. У 1874-1877 роках священник Антон Кобилянський переклав Євангеліє від Луки та Івана. [13, c.30] Також одним з тих, хто працював над перекладом, був Володимир Олександров. Але ці роботи не набули великої популярності. [15, c.11]На початку ХХ століття, у 1903 році, перед появою повного перекладу Біблії Куліша українською мовою завершується перекладацька робота над роботою Олександра Бачевського у Львові. Це перше католицьке видання, яке включало в себе книги Нового Заповіту, а також Псалтир, де паралельно з українським текстом також був церковнослов’янський текст. [5, c.27] Але через те, що цей переклад використовував багато латинізмів і галицьких діалектів, він не здобув великого авторитету і залишився тільки як настільна книга кліру. [5, c.27]У той же 1903 рік Михайло Лободовський відправляє свій переклад Євангелії на перевірку у Петербурзьку академію наук. Перевірку над роботою здійснив П.Житецький, але праця набула критики і не була надрукована. [34]Наступного 1904 року побачив світ ще один переклад Псалтиря, який був здійснений у Львові Олексієм Слюсарчуком. Цей переклад також був з паралельним текстом церковнослов’янського перекладу. [9, c.27]Під час лібералізації та демократії у Російській імперії на початку ХХ століття Синод РПЦ дозволив підготовку перекладу Біблії на українській мові. Підготовка полягала в тому, що потрібно було допрацювати переклади, які вже існували: П.Куліша, П.Морачевського та М.Лободовського. Результатом доопрацювання став новий переклад Євангелія на українську мову, який був виданий у 1906-1911 роках. Пізніше робота над доопрацюванням перекладу була заборонена, а книги, які вже були видані, почали забирати від людей. [21]Наступний переклад над частиною Біблії був здійснений на заході України Ярославом Левицьким. Він переклав Новий Заповіт, а також П’ятикнижжя, які були роздруковані у Жовкві О.Василіанами [5, c.27]. У 1936 році у Польщі виходить повий переклад Святого Письма, який був здійснений із Септуагінти Кобрина. [8, c.108] Наступного 1937 року Михаїл Кравчук починає переклад Євангелія, а Псалтирь він перекладає у 1966 році. [9, c.27]Через те, що радянська влада не дозволяла переклад Біблії, це явище було витіснене за межі України. Так, Феодосій Т.Галущенський здійснює переклад Євангелії і видає їх в Римі для імігрантів з України. [5, c.27]У 1980-х роках український баптист Яків Духонченко розпочав переговори з діаспорою в Канаді про новий переклад Біблії. Його підтримали також Григорій Деркач та Фред Смольчук, які були також пасторами. У 1991 році вони видали переклад Нового Заповіту, Притчі Соломона та Псалтирь у Канаді. [3, c.VI]Після того, як Україна здобула незалежність у 1991 році, були відкриті нові перспективи у роботі з перекладом Біблії на українську мову. В Україні з’явилось Українське Біблійне Товариство і були розпочаті нові роботи над перекладом.Слід відзначити ще один переклад Нового Заповіту, здійснений В.О.Громовим, який працював разом з Національною Академією Наук України. Видання було надруковано у 2009 році і мало назву «Вічне Євангеліє». [2, c.4-6]Переглянувши історію перекладу частин Біблії на українську мову ми можемо сказати, що українці завжди цікавились Словом Божим. Ця цікавість пробуджувала людей до здійснення нових і нових перекладів. І хоча були перешкоди для перекладу, українці все ж старались здійснити повний переклад Біблії на рідну мову, хоча іноді це здавалося неможливим. В доказ цього сьогодні можна побачити багато неповних частин Біблії, які існують на українській мові.

Робота над перекладом Біблії Пантелеймоном Кулешем почалась у 1868 році та здійснювалась на протязі 35 років. За своє життя Пантелеймон Куліш переклав весь Новий Заповіт, а також декілька книг Старого Заповіту. Переклад книг, які не були перекладині, були доручені на опрацювання Івану Нечуй-Левицькому. Він переклав книги Рут, Параліпоменон, Ездри, Неемії, Естер та Даниїла. Його робота над перекладом йшла протягом півтора року [32, c.847]. Так був здійснений переклад усієї Біблії на українську мову.

Для того щоб П.Куліш зміг перекладати з оригіналу, він вчив давньогрецьку та давньоєврейську мови. Цікавий факт, що Куліш переклав весь Старий Заповіт на українську мову, але у 1885 році при пожежі згорів його будинок, а також всі напрацювання на Старий Заповіт, які у нього були. Після цієї події він розпочав роботу над перекладом заново, але так як він був вже у літньому віці, робота йшла досить помалу. Перекладацьку роботу над Псалтирем здійснив Іван Пулій. [1, c.59]Переклад Куліша був виданий у 1903 році, аж після смерті основного перекладача. Через несприятливі умови робота над перекладом здійснювалась майже пів століття. Переклад Куліша у біблеїстиці вважається першим загальним перекладом повної Біблії та він дав початок перекладацької традиції на території України на початку ХХ ст.

Другий переклад Біблії українською мовою здійснив український вчений-філолог, професор Іван Огієнко. Історія перекладу також досить драматична. Причиною, яка підштовхнула Огієнка на здійснення другого перекладу Біблії на українську мову, стала його мета до кваліфікованого перекладу, який би був більш досконалішим та якіснішим від попереднього. [23, c.8] Перед початком роботи він досліджував біблійно-перекладацьку діяльність на протязі 10 років. [13, c.53]

Сам переклад відбувався наступним чином: робота над Новим Заповітом закінчилась у 1936 році, надрукування чотирьох Євангелій сталося у 1937 році у Львові, а видання усього Нового Заповіту з Псалтирем відбулося у Варшаві у 1939 році. До 1940 року Огієнко закінчив переклад всього канонічного Нового Заповіту, а також девторономічних книг. [23, c.8]Подальший переклад ускладняється через те, що Польща, в якій на той час жив Огієнко, зникає як держава, через Другу світову війну. Також перешкодою для перекладу стало те, що у Івана помирає дружина і залишає його з трьома дітьми. Потім Огієнко переїжджає до Канади, де і закінчує свою роботу. [6, c.18] Огієнко надсилає на рецензію переклад всього Старого Заповіту Закордонному Біблійному товариству. Через сім років, 14 березня 1955 року, нарешті прийшло погодження на його видавництво. У 1958 році у Канаді виходить Біблія на українській мові. [36] Біблія ж у сучасному вигляді була видана Об’ємним Біблійним Товариством у Лондоні у 1962 році. [8, c.108]В рідній країні переклад Огієнка видався аж у незалежній Україні в 1995 році. Масові тиражі були видані Українським Біблійним Товариством у 2002 році. [13, c.57], а також у 2009 році. На теперішній час перекладом Огієнко користуються 70 відсотків усіх Церков та деномінацій України.

Особливістю перекладу Хоменка є те, що він переклав окрім канонічних книг, які містили у собі перші два переклади Біблії, ще і другоканонічні книги, богонадхненність яких визнає тільки католицька церква. Тому у перекладі Хоменка у Старому Заповіті містились 47 книг, а у Новому Заповіті – 27. [36]

Переклад канонічних книг Старого Заповіту був здійснений з оригіналу давньоєврейської мови Кіттельского видання, а переклад другоканонічних кних робився з Септуагінти, грецького оригіналу тексту Ральфського видання. Книги Нового Завіту перекладалися з грецького критичного тексту А.Мерка у Шостому виданні Папського Біблійного інституту. [4, c.XIX]По завершенню роботи над перекладом у 50-х роках ХХ століття «Чин Василіяни» купив права на власність усіх напрацювань Хоменка, поставивши на себе відповідальність за підготовку перекладу до його друкування. Він взяв на себе також всі матеріальні витрати. [30]Повний переклад Івана Хоменка був виданий вперше у 1963 році. [1, c.15] Однак сам Хоменко був обурений тим, що видавництво не оформило Бблію належним чином. [29, c.5]Переклад Хоменка перевидавався багато разів «Чином Святого Василія Великого». Також він видавався вже в нашому столітті декілька разів – у 2005 та 2007 роках. [4, c.IV]Отже, третім повним перекладом Біблії на українську мову став переклад Івана Хоменка у 1963 році. З’явлення третього перекладу відразу після другого свідчить про те, що в Україні активізується перекладацька діяльність з старих мов на сучасну українську мову. Хоча переклад Хоменка – це більшою мірою заслуги Української Греко-Католицької церкви, все ж таки це подія всеукраїнська.

Четвертий повний переклад Біблії на українську мову здійснив у більшій мірі Рафаїл Турконяк. Необхідністю нового перекладу стало те, що українська мова змінювалась, і був потрібен переклад, який був би більш адаптованій до сучасної мови. Також одною з причин було те, що раніше зроблені переклади мали якусь конфесійну приналежність, а новий переклад мав бути всеукраїнським. Тому після створення Українського Біблійного Товариства була поставлена ціль – зробити новий переклад Біблії. [13, c.78-80]

Переклад Нового Заповіту Турконяк почав у 1975 році. Він перекладав не з староєврейської мови, як перекладачі, що перекладали до нього, а з старослов’янської. За основу спочатку взяв Єлизаветьску Біблію, а пізніше – Острозьку Біблію.У 1993 році Українське Біблійне Товариство запрошує Турконяка для здійснення нового перекладу. До цього також був залучений доктор філологічних наук Олександр Пономарев, а для редагування була запрошена Тетяна Головіна, редактор видавництва «Світ». [13, c.86-87]Після перекладу Нового Заповіту Турконяк починає перекладати Старий Заповіт. За основу перекладу був взятий, як і у попередніх перекладачів, староєврейський переклад Біблії. Над перекладом також працювали люди, яких Українське Біблійне Товариство запросило для перекладу.Редакція перекладу проходила на протязі 7 років. Тоді у 2000 році був виданий переклад Нового Заповіту. [18, c.4] Після цього була розпочата редакторська робота над Старим Заповітом. Коли закінчилась його редакція, Рафаїл у період з 2003 по 2005 роки за свої кошти видає повний переклад Біблії на українській мові. [29, c.9]Так з’явився четвертий переклад Біблії на українську мову. Ця Біблія, як і Острозька, містила в собі 76 книг. Її переклад був здійснений не з давньогрецької та давньоєврейської,а з старослов’янської мови.

Дослідивши шлях перекладу Біблії на українську мову, ми побачили, що він був досить тривалим і драматичним. Від початку перекладацької діяльності до з’явлення повної Біблії на українській мові минуло більш, ніж тисячоліття. Під час цього періоду були часи, коли переклад гальмовувався. Основою мірою це робилось загарбницькими народами. Це періоди: XIII-XIV ст., коли татаро-монголи нападали на Україну, друга частина XVII ст., перша половина XVIII ст. та досить велика частина XX ст., коли Російська держава пригнічувала Українську.

Також були періоди, коли переклад Біблії процвітав. Такими періодами можна назвати XVI ст., коли хвиля Реформації з Західної Європи потрапила в Україну. Тоді Біблія перекладалась досить активно. Протягом того часу були зроблені такі переклади, як Пересопницьке Євангеліє, яке використовується в наші дні для клятви президента країни. Також церковнослов’янською мовою була видана Острозька Біблія, яка є національною пам’яткою України. Ще один період можна віднести то просвітництва перекладацької діяльності – це кінець ХІХ–початок ХХ ст. В той час були виконані фрагментарні переклади, а також три з чотирьох перекладів повної Біблії на українську літературну мову.Слід підмітити період, коли Україна набула своєї незалежності – з 1991 року. Під цей час створюється навіть Українське Біблійне Товариство, мета якого –переклад та розповсюдження Біблії. Саме завдяки йому був здійснений та виданий четвертий повний переклад Біблії на українську мову.Ми побачили, що український народ завжди прагнув читати Свято Письмо, і тому були розпочаті перекладацькі роботи. Україна посіла важливу роль у перекладанні Біблії на території слов’янських народів. Тому, сподіваюсь, що ці переклади Біблії, які були здійснені, не будуть останніми.