Сироти в сім'ях. Усиновлення дітей

Переглянути відео

Сироти в сім'ях. 80 000 українських дітей перебувають в інтернатах. Лише 8% з них мають статус сироти. Майже кожний п’ятий вихованець інтернатів має інвалідність. Що відбувається з дітьми, яких з інтернату взяли в сім'ю? Як вони і прийомні батьки чи вихователі звикають один до одного? Ми вже розповідали про усиновлення і патронат. Зараз розкажемо про опікунство і прийомних батьків.
Катя живе з опікунами 9 років. Їй 14. Підлітковий вік дається взнаки. Хочеться кросівок і айфона, уваги друзів, посмішок і перемог. У неї набута глухота. І складена частина нормативів на звання кандидата у майстри спорту з легкої атлетики. У дворі не гуляє, бо українські діти не розуміють її. Запитують, якою мовою Катя розмовляє. “Фінською!”, - саркастично відповідає тато-опікун. І каже, що на відпочинку в Туреччині такого не було. У їхньому готелі мешкали переважно італійці. Європейські діти не просто нормально сприймали Катю - вона була лідеркою в їхній компанії.
Ігор Нечаєв, опікун: "Во дворе дети очень жестоки, и к сожалению, обычные дети ее не принимают но у нее много друзей среди слабослышащих, друзья в школе, друзья по спорту в секции легкой атлетики."
Катя навчається у спеціалізованій школі для слабочуючих. Займалися за спеціальною програмою, але недавно низка громадських організацій заявила, що це порушення прав учнів, і тепер школа перейшла на загальноосвітню програму, яка цим дітям не по силах. Викладають українською жестовою мовою. Катя знає лише жестову російську. Звикати дуже складно. Відтак, опікуни роблять ставку на спорт і малювання. Тато-опікун є її другим тренером.
Олена Нечаєва, дружина опікуна: "Надеемся, что она достигнет определенного уровня и потом, наверное, будет тренером среди слабослышащих. Тренер Кати Света - слабослышащая. Она добивалась очень больших результатов, побеждала. Ее ученики тоже на международном уровне достигают высот. Надеемся, что именно такое будущее ждет Катю. Оценки у нас: физкультура - 12, по другим предметам всё не 12. Возможно, это связано с гипоксией, когда ее родители родные в 2,5 года напоили водкой и 3 дня боролись за ее жизнь врачи. Это повлияло на ее мозг - память короткая."
Ця сім'я спочатку готувалася до усиновлення, але потім перейшла на статус опікунів, щоб сирота отримала пільги, зокрема при вступі до вишу.
Віталій Нещеретний, директор Харківського міського центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді Московського району м. Харкова: "За дитиною зберігається статус дитини-сироти і дитини позбавленої батьківського піклування, зберігається ім'я та по батькові, має право на проживання в сім'ї опікуна чи піклувальника, на лікування з його боку, на збереження права користування користування житлом, в якому вона проживала до встановлення опіки або піклування. У разі відсутності житла така дитина має право на його отримання відповідно до закону.
Оксана Радіч, начальниця відділу організаційно-правової роботи Харківського обласного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді: "Родинна опіка – це коли дитина отримує статус дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування. Вона має можливість бути влаштована під опіку або піклування до родини, яка є родичами, були родичами або її батьків або взагалі її сім'ї. Також опіка від піклування відрізняється тим, що опіка встановлюється від 1 року до 14 років, а піклування з 14 до 18 років."
Коли Катю забрали з інтернату в шестирічному віці, вона не розмовляла. Фахівці з нею до того не працювали.
Олена Нечаєва, дружина опікуна: "Эти дети проходят такой период адаптации, когда они начинают думать, что они маленькие, они просят носить их на руках, они ходят в туалет в трусы, ночной энурез. Она крала какой-то период времени, врала. У нее воспоминание детства, ее родители… Она очень любит праздник Пасху, потому что она ходила по кладбищам и что люди клали поминать, она ела. Для нее это праздник. Даже сейчас когда мы убираем могилы наших родственников она говорит: “Давайте возьмем”. Для нее это обычное дело. Потом проходило время, она поняла, что плохо врать, красть, что мы хотим доверять, мы хотим, чтоб она стала своей, стала частью, не бояться, ничего не прятать. У Кати до сих пор еще осталось - жить по принципу “я хочу”. Я хочу, мне нравится. 5 апельсинов, съела 4, в квартире больше людей… Мне хотелось, мне вкусно."
Не всі родичі опікунів з розумінням поставилися до їхнього вчинку. Ігор і Олена підкреслюють, що важливо пройти навчання і мати знайомих, які теж узяли дітей або принаймні схвалюють таке рішення.
Оксана Радіч, начальниця відділу організаційно-правової роботи Харківського обласного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді: "Якщо ми кажемо вже про наступні форми влаштування, то знов-таки існують прийомні родини, прийомні сім'ї, дитячі будинки сімейного типу. Прийомні сім'ї відрізняються від дитбудинку сімейного типу саме тим, що прийомна сім'я може виховувати водночас від 1 до 4 дітей. Якщо ми кажемо про дитбудинок сімейного типу, це не менше ніж 5 дітей до 10 дітей. У тому числі біологічні діти саме цих батьків-вихователів."
Вікторія стала прийомною мамою взимку цього року. У неї двоє своїх, старших від прийомної доньки, хлопчиків. Чоловік працює юристом і забезпечує родину.
Вікторія Казарова, прийомна мама: "Мы ее очень сильно любим баловать. И мы ходим практически везде и всюду. Ребенок знает, что такое пицца “четыре сыра”. У нас она вообще ни в чем не нуждается. Спасибо нашему папе, что он работает и дает возможность мне сидеть дома и смотреть за детьми."
В анкеті Тані значилося “неконтактна часто плачуча дитина з аутичним спектром”. А також з алкогольним синдромом, бо її біологічна матір пиячила під час вагітності. Вікторію зараз більше турбує підозра на ваду серця у Танюші. Вікторія каже, чоловік сприйняв ідею стати прийомним батьком позитивно. Іншим родичам зробили сюрприз.
Вікторія Казарова, прийомна мама: "Говорит, “ты справишься? Я же все время на работе, это же все время ты будешь с ними”. Я говорю, “да, я справлюсь”. Я как бы была в себе уверена. Родственники тоже, это по матери - самая любимая внучка у всех и всюду. Все нас поддержали, всё хорошо восприняли. Изначально мы им не говорили. Они познакомились с Танюшкой, уже когда она у нас появилась."
Держава виділяє на дитину 2,5 прожиткових мінімуми плюс відсоток нараховують прийомній мамі. Разом виходить 2000 грн. До того ж до 18 років дитина має отримувати 1600 грн щомісячно як сирота.
Танюші 4 роки. Вона не розмовляє, не проситься в туалет. Навіть прості побутові дії поки що відбуваються доволі непросто. Доводиться годувати з ложки, купати самотужки, заспокоїти плач, власноруч чистячи зуби. Вікторія вважає, що її діти виконують важливу роль в адаптації прийомної доньки. Хлопчики взяли над нею шефство.
Вікторія Казарова, прийомна мама: "Когда она нам первый раз улыбнулась, у нас была такая радость, даже больше чем когда наши дети первый раз пошли. Я помню себя когда пошел - хлопали. А когда Таня улыбнулась - смотри, Таня улыбается. Мы схватили телефоны и начали ее фотографировать. Мало ли, может, сегодня она улыбнулась, а завтра не будет… А потом мы поняли, что она и завтра улыбается, и послезавтра. Нужно просто не бояться. На самом деле дети - это большое чудо, большое счастье. Надо не бояться, идти пробовать и не слушать, что вам говорят. Мне говорили, фетальный алкогольный синдром. Все страшно, все плохо. Да, страшно, но не плохо. Очень радостно, нежно, приятно, мило. И много замечательных слов можно к Танюшке подобрать."
Для багатьох людей шлях до такої самопожертви починається з наставництва. Така несімейна форма стосунків із сиротою допомагає й дорослому звикнути до нової ролі.
Олена Ель-Наче, виконавча директорка благодійного фонду "Майбутність і надія": "Наставничество не противоречит семейным формам воспитания. Важно, чтобы эта пара, ребёнок и взрослый – сохранилась как можно дольше. Наставник подписывает договор на год, а моя надежда, желание, чтобы эта пара взаимодействовала как можно дольше. Несмотря на то, куда ребенок будет перемещён дальше, может быть, он будет возвращен в биологическую семью, но всё равно наставник будет рядом."
Така форма соціалізації вихованців інтернатів набуває популярності та враховує інтереси дитини.
Тетяна Леонова, заступниця директора центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді Московського району м. Харкова: "Договор заключается между тремя сторонами - это наставник, организация (где проживает ребенок) и сам ребёнок. То есть ребёнок тоже имеет право выбрать себе наставника для того, чтобы эта деятельность была более продуктивной, чтобы не просто ребёнку поставили человека, которого он не знает."
Відтак, форми підтримки сиріт відрізняються не настільки принципово. Головне - бажання допомогти маленькій людині, яка стала жертвою дорослих помилок.
Ігор Нечаєв, опікун: "Мне были знаки свыше. Я бегал, наверное, год или полтора от этого решения. Не хотел. Когда все-таки решение было принято, то я уже понимал, что обратно дороги нет. Знаете, это как когда ты уже с парашютом прыгнул с самолета… Но я понимал, что нужно идти и идти до конца и воспитать достойного члена общества."
Максим Балаклицький, Богдан Нсенгімана, Олександр Федоров, Харків, “Вісті надії”

далі
Доброта й співчуття – це найпотужніші у моїй практиці засоби вирішення проблем