Зробіть хоча би репост!
Кожна гривня може допомогти!На лікування потрібно 50 000 $, інакше вона не виживе…Зізнайся чесно, ти ж прогортуєш такі повідомлення в Фейсбуці, адже їх стало просто неймовірно багато. Ти заспокоюєш своє сумління думкою «Всім не допоможеш…», і читаєш наступний пост про те, як класно Данік відсвяткував свій день народження.Так склалося, що нам набагато приємніше читати і дивитися щось позитивне, розважальне, яке не змушує нас напружувати мозок і відчувати докори сумління. Поки ти не дізнаєшся, що у близької тобі людини рак. Ти з головою включаєшся у боротьбу за її порятунок, і дивуєшся, чому так мало людей реагує на твої прохання хоча би зробити репост чи переказати навіть невелику суму, щоб врятувати життя.В якійсь мірі це моя історія. Я навіть не задумувався, наскільки це страшна ситуація, поки не почав збирати кошти на порятунок доньки моїх друзів. Слава Богу, її врятували, але той рік змінив і мене. І ось я думаю, невже потрібно мене помістити у такі непрості обставини, щоб до мене нарешті дійшло, що «моя хата скраю» – це не той принцип, за яким варто жити у цьому світі.Я ще пам’ятаю ті часи, коли до вуличної бійки всі збігалися, щоб розборонити. Сьогодні всі теж біжать, але щоб зняти на телефон, а потім поділитися цим відео в Ютуб чи Інстаграм, адже такий контент точно купу лайків збере. Ми стали байдужими до чужого болю, ми просто до нього звикли, адже його дуже багато навколо.Засновниця благодійного фонду «Таблеточки» Ольга Кудіненко у програмі «Друге дихання» мені розповідала, що найкраща емоція, яка побуджує до того, щоб люди постійно жертвували кошти на лікування хворих дітей – злість! Коли людина бачить несправедливість, це її злить, і побуджує діяти, а от жалість і співчуття швидко проходять, адже люди зазвичай не можуть співчувати довго, а лікування дитини часто триває рік і більше... Мене це просто шокувало. Що з нами сталося? Чому співчуття у нас перестало бути постійною рушійною силою до допомоги ближнім? Одного разу, стоячи у трамваї, я помітив, що поруч зі мною сидить чоловік, який, як здавалося, давно не був тверезим. Від нього тхнуло перегаром, і я вже хотів переміститися по вагону, щоб знайти місце, де було приємніше дихати. Але я помітив у його руках старенький телефон, у якому він щось пильно роздивлявся. Мені стало цікаво, чим може цікавитися така пропаща людина, і я зазирнув через його плече, щоб побачити екран телефону. Чесно кажучи, я здивувався, адже побачив на ньому красиві краєвиди, зелені пейзажі, які він перегортав і явно насолоджувався ними.Тоді я зрозумів, що навіть людина, на яку махнуло рукою суспільство, від якої відмовилися всі, тому що «сам винен», має потребу в чомусь прекрасному. І навіть така людина є дитиною Божою, якій так потрібні любов, співчуття і підтримка. Якось Ісус розповів цікаву історію про молодого чоловіка, який покинув батьківський дім, забравши всі гроші, які мав би отримати аж після батьківської смерті. В місті він їх прогуляв з друзями, і прийшов час, коли не залишилося ні грошей, ні друзів. Він намагався заробляти, як міг, і опустився до того, що пас свиней, і їв, і жив разом з ними. І тоді він згадав, як добре жилося йому у батьківському домі, і, поглянувши на своє жалюгідне становище, вирішив повернутися додому, хоч і не знав, як відреагує батько. Він вирішив: «Устану, піду до свого батька і скажу йому: Батьку, я згрішив перед небом і перед тобою і вже не гідний зватися твоїм сином; прийми ж мене як одного з твоїх наймитів!» (Луки 15:18-19)А далі описана неймовірна історія: «Тож він, підійнявшись, пішов до свого батька. Коли він був ще далеко, батько побачив його й змилосердився; побігши, кинувся йому на шию і поцілував його. А син сказав йому: Батьку, я згрішив перед небом і перед тобою; я вже не гідний зватися сином твоїм! Та батько сказав своїм рабам: Негайно принесіть найкращий одяг і зодягніть його, дайте перстень йому на руку і взуття на ноги; приведіть відгодоване теля та заколіть; будемо їсти й веселитися, бо цей син мій був мертвий — і ожив, пропав — і знайшовся!». (Луки 15:20-24)Що б не відбувалося у житті людини, Бог завжди чекає її додому. «Прийдіть до Мене всі втомлені та обтяжені, — і Я заспокою вас!» (Матвія 11:28) Ці слова Ісуса звучать до тих, хто вже не вірить у те, що комусь потрібен у цьому житті. Вони звернені до тих, хто втратив надію на одужання. До тих, у кого розпадається сім’я, або є проблеми з друзями. Ісус чекає навіть тих, хто давно відмовився від Нього, і сказав, що ніколи вже не повернеться. Він чекає, щоб заспокоїти, щоб дати «друге дихання». Тому що любить тебе більше за все на світі...«Моя хата скраю, я нічого не знаю» – саме такий кінець цієї приказки ми найчастіше знаємо. Але історики кажуть, що можливо у цієї фрази в давнину було інше продовження. «Моя хата скраю, першим ворога стрічаю» – такий варіант, погодься, кардинально змінює вектор позиції людини в суспільстві.Я не знаю твого віросповідання, я не знаю твоїх мрій і прагнень у житті, але закликаю тебе сьогодні – займи активну позицію в служінні іншим людям. Біблія радить: «любов’ю служіть один одному...» (Галатів 5:13). Так, ти можеш дочекатися, поки потрапиш у ситуацію, коли неймовірно прагнутимеш «другого дихання», і тільки після втручання вищих сил зміниш свій вектор у житті у напрямку жертовності і допомоги ближньому. Але навіщо чекати? Навіщо йти складнішим шляхом, якщо є набагато простіший. Я в курсі, що ти не Бетмен і не Людина-павук, і глобальних змін у суспільстві не зробиш (хоча хто зна), але почни з малого: посміхнися продавчині в супермаркеті, допоможи бабусі з тяжкою сумкою, поступися дівчині місцем в автобусі, і крапелька за крапелькою змінюй цей світ. З Богом у тебе це вийде. Тому що це Його шлях. Дозволь Йому відкрити твоє «друге дихання».Сергій Степанюк